home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



ПЕРЕДМОВА


Цю книгу я писав не для загалу. Може, ніхто з моїх читачів ще й на світ не родився. Може, будуть ними ті, що збагнули мого Заратустру: я ж не сплутаю їх із тими, які вже й сьогодні мають вуха,— мені належить саме прийдешнє. Дехто народжується лише після власної смерті.

Я надто добре знаю умови,— й вони доконечні,— за яких можна зрозуміти мене. Треба бути справедливим аж до суворості в царині духу, щоб бодай витримувати моє завзяття і пристрасть. Треба мати звичку жити в горах і згорда дивитися на балачки про політику і всілякі націоналізми. Треба бути байдужим, не питати, чи істина дасть плоди, а чи стане вам згубою... Сильні полюбляють питання, до яких сьогодні ще ніхто не зважився підступити: адже в них є сміливість зазіхати на заборонене,— отже, заганяти себе в лабіринт. Це досвід самотності, всемеро дошкульнішої за звичайну відлюдність. Для нової музики потрібні й вуха нові. Для далекого — нові очі. І нове сумління, щоб почути досі німу істину. І прагнення надзвичайної ощадності: тримайте свою силу й завзяття при собі... шануйте себе; любіть себе; зберігайте безумовну внутрішню свободу...

Ну що ж! Читачу, мій правдивий, приречений читачу, ти зовсім самотній,— а де ж тоді решта? Решта — це просто людство. Треба здолати людство своєю силою й шляхетністю душі,— отже, зневагою...


Фрідріх Ніцше


ЖАДАННЯ ВЛАДИ | Так казав Заратустра. Жадання влади | Книга перша АНТИХРИСТ