home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ 2.

ДИКИЙ. ЗА ЙОГО ОБРАЗОМ МИ СТВОРЕНІ

Як можна розіп’яти когось за те, що він казав людям бути

добрими одне до одного? Який уряд вирішив би стратити

містера Роджера чи капітана Кенгуру?

_ФІЛІП ЯНСІ


...Безпечний? Хто говорив про безпечність? Бо він не є безпечним. Але він добрий.

_К. С. ЛЮЇС


Тож Генріх - пагін роду переможців - Вселяє страх могутністю своєю.

_ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР, «ГЕНРІХ V»


Пригадуєте, я розповідав про фото маленького хлопчика - у блискучих чоботах і з парою револьверів? Найкраще в цій історії те, що вона правдива. Я мав де пережити ці мрії. Мій дідусь по татовій лінії був ковбоєм. Він працював на власній фермі у східному Орегоні, між пустельним полином і річкою Снейк. І хоча мене виховали в передмісті, порятунок мого життя і справжній вишкіл моєї мужності відбувся на цьому ранчо, де я проводив літні місяці свого дитинства. О, цей хлопчик був таким щасливцем. Навколо нього було повно тракторів і вантажівок, коней і волів, він міг гасати полями, ловити рибу у ставках. Щороку впродовж цих трьох прекрасних місяців я був Гекльбері Фіном. Я так любив, коли мій дідо - я кликав його попом - подивиться на мене, застромивши великі пальці за пояс, усміхнеться і скаже: «Сідлай коня».

Якось по обіді поп узяв мене до міста, до мого улюбленого магазину. Там продавали все підряд - фураж і цвяхи, скоби, різні інструменти. Класичний господарський магазин. Для хлопчака це своєрідна країна чудес, де є інструменти й оснащення, сідла, вуздечки і попони, рибальське приладдя, складані ножики, рушниці. Тут пахло сіном і лляною олією, шкірою, порохом і гасом - усім тим, що збуджує хлоп’яче серце. Того літа поп мав проблеми зі спустошливою навалою голубів на ранчо. Він ненавидів брудних птахів, боявся, що вони занесуть хвороби домашній худобі, називав їх летючими щурами. Поп підійшов прямо до прилавка зі зброєю, вибрав рушницю і картонну коробку з купою патронів та подав мені їх. Старий продавець поглянув на мене здивовано, примруживши очі за скельцями окулярів: «Чи він для цього не замалий?». Поп поклав свою руку на моє плече і усміхнувся. «Це мій онук. Він повезе мою зброю».


ЗВІДКИ МИ РОДОМ?


Можливо, я ввійшов до цього магазину як маленький хлопчик, але вийшов з нього, відчувши себе шерифом Віятом Ерпом, самотнім Рейнджером, Кітом Карсоном. Тепер я мав ідентичність і місце в історії. Мене закликали бути небезпечним. Щоби хлопчикові стати чоловіком, щоби чоловік зрозумів, ким він є, вибору немає. Чоловік повинен знати, звідки він прийшов і з чого він створений. Один із поворотних пунктів у житті мого друга Креґа - можливо, найважливіший з усіх - був той день, коли він узяв ім’я свого справжнього батька. Його батько Ал МакКонел загинув на корейській війні, і Креґа усиновив вітчим - похмурий старий капітан, який щоразу, коли злився на Креґа, називав його чайкою. Говоримо про ідентичність, про місце в історії. Він казав: «Креґе, ти всього лише чайка - ти вмієш тільки сидіти, кричати і...» (ви зрозуміли).

Коли Креґ подорослішав, він пізнав правду про своє походження - що його батько був воїном, який загинув у битві. Якби піп залишився живим, то планував піти в проповідники, донести Писання туди, де ще ніхто ніколи не був. Креґ з’ясував, що його справжній прадід був Вільям МакКонел - перший місіонер у Центральній Америці, чоловік, який багато разів ризикував і своїм життям, аби донести Христа загубленому народові. Креґ змінив прізвище на МакКонела і з ним повернув собі значно благороднішу ідентичність, набагато небезпечніше місце в історії. Добре було б, якби всім нам так щастило. Багато чоловіків соромляться своїх батьків. «Ти такий самий, як твій батько», - це стріла, яку багато роздратованих матерів випускають у своїх синів. Більшість знайомих мені чоловіків дуже стараються не бути подібними на своїх батьків. Але кого тоді залишається їм наслідувати? Від кого вони візьмуть відчуття сили?

Мабуть, краще нам повернути наші пошуки до витоків, до цього потужного кореня, з якого виростають усі гілки. Хто є Той, від кого всі ми нібито походимо, за чиїм образом створений кожен чоловік? Який він? Коли чоловік шукає свою силу, то почувши, що він створений за образом Бога, спочатку це його не підбадьорить. Для більшосте чоловіків Бог або далекий, або слабий - те саме, що вони кажуть про своїх земних батьків. Будьмо чесними - який для вас Ісус як чоловік? «Хіба він не покірний і тихий? - завважив друг. - Тобто я уявляю його собі лагідним чоловіком, якого обступили діти. Як мати Тереза». Так, такі малюнки я сам бачив у багатьох церквах. Фактично, лише такі зображення Ісуса я і бачив. Як я говорив раніше, у мене складається враження, що він був найприємнішим хлопцем у світі, містером Роджерсом із бородою. Наказувати мені бути подібним на нього - те саме, що наказувати стати безвольним і пасивним. Будь приємним. Будь чудовим. Будь, як мати Тереза.

Краще мені наказували би бути, як Вільям Волес.


СПРАВДІ ХОРОБРЕ СЕРЦЕ


Волес, як ви пригадуєте, є головним героєм фільму «Хоробре серце». Він - поет-воїн, який прийшов на початку XIV століття як визволитель Шотландії. На момент появи Волеса Шотландія вже кілька століть перебуває під залізним кулаком англійських монархів. Останній король - найгірший з усіх - Едвард Довгоногий. Цей жорстокий гнобитель розорив Шотландію, вбиваючи її синів і ґвалтуючи дочок. Натомість шотландська верхівка, яка мала б охороняти свою отару, навалює важкий тягар на спини людей, у змові з Довгоногим, набиваючи гаманці. Волес першим відмовляється коритися англійським гнобителям. Розгніваний Довгоногий кидає військо на поле Стерлінгу, щоб придушити повстання. Горяни, групуючись по сотні і тисячі, сходять у долину. Настав час показати, на що спроможні обидві сторони. Але боязлива верхівка не хоче битися. Вона прагне укласти угоду і Англією, аби отримати землі і владу. Як бачимо, типові фарисеї, б’юрократи... релігійні адміністратори.

Не маючи лідера, шотландці починають падати духом. Один за одним, а далі групами, вони починають утікати. У цей момент із загоном воїнів з’являється Волес, розмальований по-бойовому на синьо, готовий до боротьби. Ігноруючи знать, яка поїхала укладати з англійськими капітанами ще одну угоду, Волес звертається безпосередньо до сердець наляканих шотландців: «Сини Шотландії, ви прийшли воювати як вільні люди, і ви є вільними людьми». Він дає їм ідентичність і підставу для боротьби, нагадує, що життя, прожите в страсі, взагалі не є житнім, і що одного дня кожен із них помре. «Через багато років, помираючи в своєму ліжку, чи не захочеться вам віддати всі свої дні - від нинішнього до останнього, - аби повернутися сюди і сказати ворогам, що вони можуть відібрати наші життя, але ніколи - нашу свободу!» - він запевняє їх, що це їм під силу. У кінці хвилюючої промови чоловіки збадьорилися, піднеслися на дусі. Тоді друг Волеса запитав: «Гарна промова. А що нам тепер робити? І куди ти йдеш?». На що почули: «Будьте собою. Я іду в бій». Зрештою, комусь треба протистояти англійським тиранам. Тимчасом як знать домовляється за вигідне положення, Волес під’їжджає і перериває переговори. Він викликає на бій англійських повелителів. І так розпочинається битва при Стерлінзі - битва, з якої починається звільнення Шотландії.

Тепер подумайте - Ісус більше подібний на матір Терезу чи на Вільяма Волеса? Якщо ви прокажений, бездомний, перебуваєте на суспільному дні, вас ніхто ніколи не торкався, бо ви «нечистий», і все, чого бажаєте - це одного доброго слова, тоді Христос є втіленням лагідного милосердя. Він простягає вам руку і торкається вас. З іншого боку, якщо ви - фарисей, один із самозванців доктринерських поліцейських, то стережіться. Не раз Ісус «викликав на бій» цих горезвісних лицемірів. Згадаймо історію скорченої жінки, яку описує євангелист Лука. Ось яке підґрунтя: фарисеї, як шотландська знать - вони також накинули важкий тягар на спини Божого народу, але не поворушили і пальцем, щоби йому допомогти. До того ж, вони настільки прив’язані до закону, що вважають гріхом зцілювати когось у суботу, бо це означатиме, що він «працює». Вони настільки хибно потрактували Божі задуми і наполягають на тому, що людина створена для суботи, а не субота для людини (див. Мр. 2,27). Христос уже мав із ними кілька сутичок, деякі - з тієї ж причини, що доводило цих зрадників до «люті» (див. Лк. 6,11).

Чи наступного разу Ісус обходитиме це питання навшпиньки, щоби не «розхитувати човна»? До слова, саме тому надають перевагу наші нинішні лідери. Чи Син Божий не розвиває цю тему задля «збереження церковної єдності»? Аж ніяк. Він «вривається» в ситуацію, дратує поводирів, кидається в бій.

Ось як усе було: «Ісус навчав в одній з синагог у суботу. Була ж там одна жінка, що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.” І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: “Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній”» (Лк. 13, 10-14).

Чи вірите ви цьому чоловікові? Він хитрий, як лис. І перевертає все з ніг на голову. Христос розлючений: «Господь у відповідь сказав до нього: “Лицеміри! Чи кожен з вас не відв’язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?”. І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив» (Лк. 13, 15- 17).


ВИГРАТИ БИТВУ


Христос допитує ворога, виводить його на чисту воду і присоромлює його на очах у всіх. Господь - джентльмен? Ні, коли ви на службі у його ворога, Бог мусить іти в бій, і битва ця - за нашу свободу. Як сказав Темпер Лонґман: «Буквально всі книжки Біблії - зі Старого і Нового Завітів, і заледве чи не на кожній сторінці - розповіді про войовничу діяльність Бога». Мені цікаво, чи єгиптяни, які тримали Ізраїль під батогом, описали б Ягве як справді приємного хлопця? Чума, епідемія, смерть усіх первістків - нині це не виглядає надто джентльменським, хіба не так? Що сказала б міс Гарні Манери про захоплення обіцяної землі? Чи масова різанина узгоджується з традицією «відвідин» вашого нового сусіда?

Пригадуєте того дикого чоловіка Самсона? У нього доволі вражаюче мужнє резюме: вбив лева голими руками, відлупцював і роздягнув тридцять філістимлян, коли ті налаштували його дружину проти нього, і зрештою, після того як вони спалили її, він убив тисячу чоловік ослячою щелепою. З таким не можна жартувати. Але ви звернули увагу, що ці події трапилися після того, як «найшов на нього дух Господній» (Суд. 15, 14, курсив мій). Тепер дозвольте мені чітко пояснити: я не захищаю образу чоловіка-мачо». Я не пропоную нам усім гнатися до спортзалу, і потім - на пляж, аби кидати пісок в обличчя плаксивих фарисеїв. Намагаюся вберегти нас від дуже-дуже хибного образу Бога, особливо Ісуса, і відповідно чоловіків як носіїв того образу. Дороті Сеєрз писала, що Церква «дуже ефективно обрізала пазурі юдейського Лева», зробивши з нього «лагідну домашню тваринку для блідих вікаріїв та побожних старих жінок». Чи такого Бога ми бачимо в Біблії? Ось Йову, який засумнівався в Божій силі, Він відповідає:

Хіба то ти даєш коневі силу?

Вдягаєш гривою його шию?

Силуєш його, неначе сарану, стрибати?

Його величне іржання жах наводить.

Він риє копитами землю й силою радіє, кидається назустріч зброї.

Він зо страху сміється, нічого не боїться, перед мечем не відступає.

Над ним гуркоче сагайдак, вогненний спис і ратище.

В тріпотливому запалі він мов глитає землю, не може встоятись, коли сурма засурмить.

Щоразу, як засурмить, він іга-га! - каже, здалека чує битву,

грімкий голос старшин і військовії кличі (Йов 39, 19-25).

Бойовий кінь, жеребець, втілює собою шалене серце його Творця. Так само кожен чоловік - це пагін роду переможців. Чи принаймні він ним був на початку. Ви можете зрозуміти, який біля вас чоловік, якщо завважите, як він на вас упливає. Чи вам із ним нудно? Чи він лякає вас своїм догматичним нацизмом? Чи вам не хочеться закричати лише через те, що він аж надто приємний? Глупої ночі у Гетсиманському саду натовп головорізів із ліхтарями, смолоскипами та зброєю йде забирати Христа. Зверніть увагу на їхню легкодухість - чому вони не прийшли схопити його серед ясного дня, у місті? Чи Ісус перелякано відступає? Ні, Він відкрито йде їм назустріч:

Ісус же, знаючи все, що мало з ним сталося, вийшов і мовив до них: «Кого шукаєте?»

«Ісуса Назарянина», відповіли ті.

...Стояв же і Юда з ними, який його зрадив.

І коли він їм сказав: «Це я!» - подалися назад і припали до землі.

Тож він спитав їх ще раз: «Кого бо шукаєте?»

А вони: «Ісуса Назарянина».

«Сказав же вам, - озвавсь Ісус, - що то я.

Коли, отже, шукаєте мене,

то відпустіть оцих, щоб ішли собі (Йо. 18,4-8, курсив мій).

Ось вам і прояв сили. Одна лише потуга сміливої присутности Ісуса збиває з ніг увесь загін. Кілька років тому добрий чоловік дав мені вірша Езри Павнда про Ісуса, який називається «Балада про доброго Друга». Він став моїм улюбленим. Вірш написаний від імені одного з чоловіків, які йшли за Христом, можливо, Симона Зилота, матиме ще глибший зміст, якщо ви довідаєтеся, що автор називає Ісуса fere - по-староанглійськи це означає - товариш, супутник:

Відібрали в нас друга найкращого,

Духовенство і з дерева хрест.

Любив бо він палко сміливих мужів,

Море відкрите і кораблі.

Як прийшли вони тлумом схопити його,

Не спохмурніло його лице.

«Спершу їх відпустіть! - мовив Добрий Друг, - Бо прокляття на вас упаде!»

Поза схрещені списи він нас відіслав,

І зневагою голос бринів:

«То чому ж не схопили мене ви тоді,

Коли містом гуляв сам-один?»

За здоров’я ми пили червоне вино

На зібранні в остатній раз.

Не лякливий священик був Добрий Друг,

А найбільший у світі муж.

Я був свідком, як він цілу сотню мужчин Вигнав з храму жмутом шнурів,

Обернули ж вони дім молитви святий

В місце збору своїх скарбів...

Бачив, як втихомирив він тисячний люд

На галилейських горбах.

Він спокійно пройшов повз тривожну юрбу,

Глибінь моря в його очах,

Того моря, що корабля не стерпить,

Лиш пориви нестримних вітрів,

Моря, хвилі якого він легко стишив,

Раптом кинувши пару слів.

Вчителем був наш Добрий Друг,

Приятель моря й вітрів,

Якщо вони вірять, що вбили його,

То безконечно дурні.

Ісус - не боязкий священик, не блідолиций хлопчик-паламар, зачесаний на проділ, із м’яким голосом, не конфліктний, який, врешті-решт, помирає, потрапивши у безвихідь. Він працює з деревом, знаходить спільну мову з робітниками. Він - Господь воїнств небесних, вождь ангельських армій. Коли Христос повертається, то стоїть на чолі страхітливого загону, верхи на білому коні, з двогострим мечем, плащ його вмочений у крові (див. Од. 19). Тепер Він більше подібний на Вільяма Волеса, ніж на матір Терезу.

Безперечно, в серці Бога є щось шалене.


А ЯК ЩОДО ПРИГОДИ?


Якщо у вас є якісь сумніви з приводу того, чи любить Бог дику місцевість, проведіть наодинці ніч у лісі. Прогуляйтеся під час грози. Поплавайте у басейні з дельфіном-касаткою. Спровокуйте на агресію лося. А чиї це були ідеї? Великий Кораловий Риф із великими білими акулами, джунглі Індії з тиграми, пустелі американського південного заходу з усіма гримучими зміями - чи описали б ви ці місця як «приємні»? Більшість території Землі не є безпечною, але це добре. Мені це спало на думку трохи запізно, під час походу в пошуках верхів’я ріки Кенай, на Алясці. У цій крижаній воді мій друг Креґ та я шукали лосося, а також велетенську райдужну форель. Нам наказували остерігатися ведмедів, але ми це серйозно не сприймали, аж поки не потрапили вглиб лісу. Сліди перебування ведмедя-гризлі були всюди - розкидані шматки лососів по стежці, їх повідкушувані голови. Купи посліду розміром невеликих псів. Величезні мітки від пазурів на деревах, на рівні голови. Нам кінець, подумав я. Що ми робимо в тій глушині?

Тоді мені спало на думку, що коли Бог усе це створив, Він назвав його добрим заради всього святого. Так Господь дає нам зрозуміти, що Він надає перевагу пригоді, небезпеці, ризику, елементам несподіванки. Все це творіння є невиправдано диким. Богові воно таким подобається. А як щодо Його власного життя? Ми знаємо, що Він бореться - але хіба не має Бог пригоди? Тобто Він уже знає все, що відбуватиметься, чи не так? Хіба Він може ризикувати? Хіба не все перебуває на Його абсолютному контролі?

Намагаючись закріпити верховенство Бога, богослови перебільшили цю обставину і створили для нас образ Бога-шахіста, який грає по обидві сторони дошки, пересуваючи фігури за себе і за нас. Але, очевидно, так не є. Бог - це особа, яка йде на надзвичайні ризики. Без сумніву, найбільшим ризиком було дати ангелам і людям свободу волі, а також свободу відкидати Його не раз, а щодня. Чи Бог примушує людину грішити? «Жадним робом» (Гал. 2, 17), - каже ап. Павло. Отже, Він не може пересувати всі фігури на шаховій дошці, тому що люди грішать постійно. Грішні ангели і люди використовують свою владу для того, аби щоденно чинити страхітливе зло. Чи Бог зупиняє кожну кулю, випущену в невинну жертву? Чи зупиняє любовні стосунки між підлітками, щоби вберегти їх від небажаної вагітності? Тут постійно відбувається щось набагато ризикованіше, ніж нам хотілося б визнати.

Більшість із нас робить усе можливе, щоби зменшити елемент ризику в своєму житті. Ми пристібаємо пояси безпеки, контролюємо рівень холестерину і користуємося контрацептивами. Я знайомий із деякими подружніми парами, які вирішили взагалі не мати дітей; вони просто не хотіли додаткових клопотів і переживань. А якщо діти народяться каліками? Якщо відвернуться від нас і від Бога? А якщо...? Тим часом Бог неначе відверто зневажає будь-яку обережність. Хоча Він знав, що може статися, яке горе, страждання і розорення настане після нашого непослуху, Бог вирішив мати дітей. І, на відміну від деяких батьків, що понад міру контролюють своїх дітей, не залишаючи їм ані найменшого вибору ні в чому, Бог дав нам дивовижний вибір. Він не примушував Адама і Єву слухати його. Він ризикнув. Приголомшливий вибір із приголомшливими наслідками. Господь пускає інших у свою історію і дозволяє їхніми ж рішеннями серйозно її змінювати.

Це світ, який Він створив. Це світ, який все ще триває. І Бог не відходить від безладу, в який ми перетворили цей світ. Тепер Він живе, майже радісно, безперечно - героїчно, в динамічних стосунках із нами та нашим світом. «І явився Господь» - такою є, мабуть, єдина найпоширеніша фраза про Нього в Святому Письмі. Вникнімо в історії, які Він пише. Ось історія про те, як діти Ізраїлю опиняються у безвиході, припертими до Червоного моря, на яких навалюється фараон з армією, у смертоносному шалі. Тоді з’являється Бог. Седрах, Місах і Авденаго врятовані після того, як їх вкинули у палаючу піч. Тоді з’являється Бог. Він дозволяє натовпу вбити Ісуса, поховати Його... - і тоді Він з’являється. Знаєте, чому Богові подобається писати такі неймовірні історії? Тому що Йому подобається виходити переможцем. Він любить демонструвати нам, що це йому під силу.

Зменшувати ризики і прикривати свої тили не властиво Богові. Однак це далеко не так. Більшість часу Він насправді дозволяє, щоби труднощі складалися проти нього. Скажімо, проти Голіяфа, загартованого солдата і вишколеного вбивцю, Він посилає... маленького веснянкуватого пастушка з рогаткою. Більшість воєначальників, вирушаючи в бій, хочуть мати якомога чисельнішу піхоту. Бог зменшує армію Гедеона від тридцяти двох тисяч до трьох сотень. Потім Він смолоскипами і порожніми глечиками споряджає різношерстий загін тих, хто залишився. І Бог випробовує свої шанси не в одній чи двох битвах. Чи думали ви коли-небудь, як Він поводиться з євангелієм? Бог мусить передати послання людству, без якого воно загине... навіки. І який Його план? По-перше, Він починає з найневдалішої групи: пари повій, кількох рибалок з освітою початкового рівня, збирача податків. Потім Він передає м’яча нам. Неймовірно.

Стосунки Бога з нами і з нашим світом саме тим і є: стосунками. Як у кожних стосунках, у них існує певна доля непередбачуваности і постійно присутня ймовірність, що нам завдадуть болю. Найбільший ризик, на який іде людина, - це любити, бо, як каже К. С. Люїс: «Полюбіть щось і ваше серце страждатиме або навіть розіб’ється. Якщо ви хочете мати гарантії, що воно залишиться неушкодженим, тоді не віддавайте його нікому, навіть, тварині». Але Бог віддає його знову, знову і знову, аж поки сам не починає через це буквально стікати кров’ю. Готовність Бога ризикувати просто приголомшлива - значно більша за готовність, на яку ми наважилися б на Його місці.

Церква століттями була у глухому куті, намагаючись примирити панування Бога зі свобідною волею чоловіка. Нам слід покірно визнати, що в цьому питанні багато темних місць, але для ознайомлених із дискусією кажу, що я не виступаю на захист відкритого теїзму. Попри те, в серці Бога безперечно є щось дике.


ВРЯТУВАТИ КРАСУНЮ


І вся його дикість, і вся його шаленість невіддільні від романтичного серця. Те, що богослови пропустили це повз увагу, більше говорить про самих богословів, ніж про Бога. Музика, вино, поезія, захід сонця... Все це Його винаходи, не наші. Ми просто відкрили те, про що Він подумав. Закохані й щойно одружені вибирають Гаваї, Багамські острови чи Тоскану як тло для свого кохання. Але чиїми ідеями були Гаваї, Багами і Тоскана? Розгляньмо це уважніше. Чия це ідея - створити людську форму такою, що поцілунок може бути таким приємним? І на тому Бог не зупинився, як відомо лише закоханим. Упродовж шлюбної ночі цар Соломон насолоджується зовнішністю своєї коханої, починаючи з очей. Йому подобається її волосся, її усмішка, її уста - «солодкі, як бджолині соти» і «мед і молоко під її язиком». Ви помітите, як він опускається дедалі нижче:

Шия твоя, немов Давидова башта, збудована для трофеїв.

...Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток...

Покіль день дише холодочком

і тіні утікають,

зійду собі на гору мірри,

на ладану горбочок (II. п. 4, 4-6).

І дружина відповідає йому: «Нехай мій любий увійде в сад свій, та споживає плоди його препишні» (П. п. 4, 16). Який Бог вклав би Пісню пісень у Святе Письмо? І справді, чи нині мислимо, щоби таку еротичну і конфліктну книгу внесли до Біблії християни, яких ви знаєте? І який делікатний поетичний штрих - «двоє оленяток». Це не порнографія, але неможливо потлумачити все це як богословську метафору. Це просто нісенітниця. Фактично, сам Бог насправді говорить у Пісні особисто, один раз на цілу книгу. Соломон відвів свою кохану у спальню, і двоє роблять усе те, що пасує коханцям. Бог усе це благословляє, шепочучи: «їжте, о друзі! Пийте, впивайтесь, мої любі!» (П. п. 5,1), заохочуючи їх особисто, мовби в цьому є потреба. А потім Він заслонює штори.

Бог є романтиком у серці, і Він має свою наречену, за яку бореться. Він - ревнивий коханець, і Його ревність - до сердець людей Його народу і їхньої свободи. Як настільки вдало каже Франсіс Франджіпейн: «Порятунок - це незмінний стиль діяльности Бога».

Заради Сіону я не замовкну,

Єрусалиму заради не втихну,

аж докіль, мов світло, не засяє його спасіння,

наче смолоскип, запалає.

...І як одружується хлопець з дівчиною,

так твій будівничий одружиться з тобою... (Іс. 62, 1; 5).

І хоча вона його зрадила, хоча стала бранкою його ворога, Бог готовий зрушити гори, щоби відвоювати її. Він не зупиниться ні перед чим заради того, щоби звільнити її:

Хто ж це йде з Едому,

У багряних шатах з Боцри?

Такий величний у своїй одежі, що виступає повний сили?

Це я, той, що повідає справедливість, великий у спасінні.

Чому шати твої багряні, одежа твоя,

мов у того, хто топтав грона у винотоці?

Я топтав сам один у винотоці,

Нікого з-поміж народів не було зо мною.

Я їх топтав у моїм гніві, давив у моїй досаді. Їхній сік на мої шати бризкав,

і я заплямив усю мою одежу.

Бо я в моїм серці постановив день помсти, і надійшов рік моєї відплати. (Іс. 63, 1-4)

Нічого собі. Ось вам і Хоробре Серце. Перед нами - шалений, дикий і пристрасний чоловік. Я ніколи не чув, щоби Містер Роджерс отак говорив. Якщо подумати, то я і в церкві такого ніколи не чув. Але так може говорити Бог землі і неба, лев із коліна Юди.


ХЛОПЧИКИ І ДІВЧАТКА


І це наш Батько, за образом якого створене чоловіче серце. Сильна, смілива любов. Як писав Джордж МакДональд у «Щоденнику старої душі» :

Ти - моє життя: Ти - джерело, а я - струмок.

Я можу бачити, бо Твої очі розплющені;

Я є самим собою лиш тому, що Ти - це Ти.

Я також помітив, що дуже часто ми говоримо хлопцям: «Не роби цього». Не вилазь на це, не розбий чогось, не будь таким агресивним, не шуми, не будь таким неохайним, не ризикуй так страшно. Але задум Бога, який Він заклав у хлопчиків як образ самого себе - говорити голосно «так». Будь шаленим, будь диким, будь пристрасним. Жодне з цих слів не має применшити того, що жінка також створена на подобу Бога. Жіноче і чоловіче є основою всього творіння. Як говорить Люїс: «Ґендер - це реальність і реальність фундаментальніша, ніж стать... фундаментальна полярність, яка розділяє все створене». На небі є сонце, а також місяць і зорі; є суворий гірський хребет, а є полонина, вкрита польовими квітами. На лева ми дивимося зі страхом, а чи бачили ви коли-небудь левицю? У серці жінки також є щось дике, але воно за своєю суттю - жіноче, радше звабливе, а не шалене.

Єва та її доньки - також «пагін роду переможців», але природа їхня чудово відрізняється від чоловічої. Як психолог-консультант і друг, а особливо, як чоловік я мав честь отримати запрошення у глибини серця Єви. Часто в жіночому товаристві я запитую себе, що вона говорить мені про Бога? Я знаю, що Він хоче сказати щось світові через Еву. Що саме? І за всі ті роки, вслухаючись у плачі жіночих сердець, я дійшов до твердого переконання: Бог хоче, щоб Його любили. Він хоче бути найголовнішим для когось. Як ми могли пропустити це повз увагу? Від дошки до дошки, від початку до кінця крик Божого серця є таким: «Чому ти не вибереш мене?». Мене вражає, наскільки покірливим, наскільки вразливим є Бог у цьому питанні. Господь каже: «І коли шукатимете мене, знайдете, як тільки шукатимете мене всім серцем вашим» (Єр. 29, 13). Це означає: шукай мене, домагайся мене - я хочу, щоб ти домігся мене. Дивовижно. Як вважає Тозер: «Бог чекає, коли в ньому відчують потребу».

І звичайно, ми бачимо, що Бог не просто прагне мати пригоду, а розділити її з іншими. Він не мусив створювати нас, але Він цього захотів. Хоча Він знає ім’я кожної зірки, і його володіння простягається на галактики, Бог утішається тим, що бере участь у нашому житті. Чи знаєте ви, чому Він часто відразу не відповідає на наші молитви? Тому що Він хоче поспілкуватися з нами, і деколи це єдиний спосіб примусити нас зупинитися і поговорити з Ним. Його серце прагне стосунків, спільної з нами пригоди.

І, безперечно, Бог має красу, яку прагне розкрити. Ось чому чоловіка зачаровує жінка. Єва є вінцем творіння. Якщо ви уважно прочитаєте оповідь книги Буття, помітите, що кожна нова стадія творіння краща за попередню. Спочатку все є безформним, порожнім і темним. Бог починає формувати сирі матеріали, мов художник, який працює з пробним ескізом чи грудкою глини. Світло і темрява, суша і море, земля і небо - все починає набирати форми. Одно слово - і ціле квіткове царство прикрашає землю. Сонце, місяць і зорі з’являються на небі. Безперечно, Його робота має більше деталей і виразності. Далі йдуть риби і птаство, дельфіни і яструби. За ними - дикі тварини. Всі ці створіння - вражаючі. Форель - прекрасне створіння, а кінь - справді величний. Чуєте, як наростає крещендо, мов у великій симфонії, яка здіймається щораз вище і вище?

Тоді з’являється Адам, тріюмф праці Божих рук. Не представникові тваринного світу каже Бог: «Ти є моїм образом, іконою моєї подоби». Адам має подобу Бога у своєму шаленому, дикому і пристрасному серці. І проте є ще один завершальний штрих. Це Єва. З нею творення підходить до своєї найвищої вершини, до кульмінації. Вона є завершальним дотиком Бога. І все, що може сказати Адам - це «Ого-го!». Єва втілює красу, таємницю і ніжну вразливість Бога. Як каже поет Вільям Блейк: «Оголене жіноче тіло - це частка вічності, надто велика для чоловічого ока».

Причина, чому жінка хоче розкрити себе як красуню, чому вона запитує: «Ти милуєшся мною?» полягає в тому, що Бог робить те саме. Бог - це принадна краса. Як молиться Давид: «Одного в Господа прошу, одного я благаю: ...щоб бачити красу Господню» (Пс. 27, 4). Чи можна сумніватися в тому, що Бог хоче, аби Йому поклонялися? Він хоче, аби Його помічали і щоб ми захоплювалися тим, що бачимо? Як писав К.С. Люїс, «Краса жінки є джерелом радості для самої жінки, так само як і для чоловіка... в бажані втішатися власною красою є прояв покори Єви, і саме в коханому кохана смакує свою власну чарівність».

Визнаю, що цей опис надто спрощений. Можна ще стільки всього сказати, і все це не чіткі і непорушні категорії. Чоловікові деколи треба бути ніжним, а жінці - шаленою. Але якщо чоловік завжди ніжний, то, очевидно, з ним щось не так, а якщо жінка завжди шалена, ми відчуваємо, що вона не є тією, якою їй призначено бути. Якщо ви поглянете на суть хлопчиків і дівчаток, думаю, ви переконаєтеся, що я не дуже помиляюся. Краса і сила потрібні. Як каже псалмоспівець:

Одне сказав Бог,

оці дві речі чув я:

що сила Богові належить

і що у тебе, Господи, милість. (Пс. 62, 12-13)


Розділ 1. ДИКЕ СЕРЦЕ | Дике серце. Таємниця чоловічого серця | Розділ 3. ПИТАННЯ, ЩО ПЕРЕСЛІДУЄ КОЖНОГО ЧОЛОВІКА