home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ 1.

ДИКЕ СЕРЦЕ

Глибокі води - задума в людськім серці...

_ПРИП. 20, 5


Духовне життя не може бути схожим на життя в провінції. Це завжди фронтир. І ми, що живемо тут, повинні примиритися з таким життям і навіть радіти, що воно завжди буде невлаштованим.

_ГОВАРД МЕЙСІ


Хочу скакати до пасма гір, за яким заходить сонце

Я не терплю пут і не люблю огорож

Не обмежуй мене.

_КОУЛ ПОРТЕР, «Не обмежуй мене»


Нарешті я опинився в дикій місцевості. Вітер у верхів’ях сосен шумить, мов океан. Хвилі набігають із безмежної блакиті вгорі, розбиваючись об гірський кряж, на який я вибрався - десь у горах Севетч, що в центрі штату Колорадо. Піді мною, миля за милею, розкинулося відлюдне море полину. Зей Ґрей увічнив цю траву як пурпурно-сиву, проте більшу частину року вона сріблисто-сіра. Це така територія, якою можна день у день їхати верхи, не зустрівши ані душі. Сьогодні я йду пішки. Хоча цього пообіддя сяє сонце, тут, біля континентального вододілу, повітря не нагріється вище нуля, і тепер я тремчу від поту, що виступив, поки я підіймався цим схилом. Останні дні жовтня, скоро зима. Вдалині, що близько сотні миль на південний захід, сніг уже вкриває гори Сан Гуан.

Гострий аромат полину все ще тримається моїх джинсів і прояснює свідомість, коли я хапаю ротом повітря - тут, на висоті 10 тисяч футів, його дуже бракує. Я змушений знову відпочити, хоча знаю, що кожна зупинка збільшує відстань між мною і моїм кар’єром. Однак перевага завжди була на його боці. Хоча сліди, які я помітив нині вранці, були свіжими - лише кількагодинної давності - це мало обнадіює. За такий час лось легко долає багато миль непрохідної місцевості, особливо, якщо він поранений чи втікає.

Вапіті, як назвали їх індіянці, є одними з найневловиміших створінь, які ще залишилися в цих широтах. Це королі-примари високогір’я, обережніші та полохливіші від оленів, вистежити яких набагато важче. Вони живуть на височинах і за день проходять більше за будь-яку іншу звірину. Особливо самці, неначе шостим чуттям, відчувають присутність людини. Кілька разів я підходив доволі близько, а за мить їх уже не було, - вони безшумно зникали в осикових заростях, густих настільки, що й заєць, здавалося б, там не проскочив би.

Так було не завжди. Століттями лосі водилися в преріях, де стадами випасалися на соковитих травах. Навесні 1805 року Меріветер Люїс описав тисячні стада, що ліниво проходили повз нього в пошуках північно-західного проходу. Інколи цікавий мандрівник міг підійти настільки близько, що кидав у лосів палицею, мов у сільську корову, що перегородила собою дорогу. Але до кінця століття експансія на захід витіснила лосів у скелясті гори. Вони стали невловними, ховаючись у високогірних лісах, наче вигнанці, допоки сильні сніги не примусять їх на зимівлю опуститися нижче. Тепер побачити їх ви зможете лише на їхніх територіях - у загрозливих сховищах, далеко за межею цивілізації.

Саме тому я прийшов сюди.

Та чому я все ще тут, коли старий лось уже втік? Бачите, моє полювання мало стосується лося. Я знав це, перш ніж сюди прийти. Я шукаю щось інше, ось тут, у глушині. Я шукаю ще невловнішу здобич... щось таке, що можна знайти лише за допомогою дикого краю.

Я шукаю своє серце.


ДИКЕ СЕРЦЕ


Єва створена в розкішній красі Едемського саду. Але Адам, якщо ви пригадуєте, створений поза садом, у дикій природі. Це пояснює книга Буття: чоловік народжений у необжитій місцевості, з неосвоєної частини творіння. Лише потім він опинився в Едемі. Із часів Адама хлопці ніколи не почуваються зручно вдома, а дорослі чоловіки ненаситно прагнуть досліджень. Бажаючи повернутися до витоків, більшість чоловіків оживає. Як сказав Джон Мур, коли чоловік іде в гори, він іде додому. Ядро чоловічого серця не приручене, і це добре. «В офісі мені бракує життя», - говорить один рекламний слоган. У таксі мені бракує життя. На тротуарі мені бракує життя. Погоджуємося з цим. Отже, не переставайте досліджувати.

Мої чоловічі риси не потребують значного заохочення. Вони даються мені природно, мов уроджена любов до карт. У 1967 році, коли мені було сім років, то разом із другом Дені Вілсоном ми спробували у дворі прорити діру наскрізь землі. Ми здалися на глибині восьми футів, але зусиль доклали чимало Зрештою, в житті кожного хлопчика настає час, коли він уперше переходить вулицю і приєднується до товариства великих дослідників. Торішнього літа я дозволив своїм синам поїхати на велосипедах до магазину за газованою водою. Це виглядало, ніби я вирядив їх на пошуки екватора.

На гадку спадають історичні події, рушіями яких були чоловіки. У 1260 році італієць Марко Поло вирушив на схід і відкрив Китай. Знаємо про Ганібала, який перетнув тепер усім відомі Альпи. Згадаймо, як Скот і Амундсен мчали до Південного полюса, Пірі та Кук змагалися за Північний. Свого часу Магелан проплив на захід, довкола мису Південної Америки, незважаючи на попередження, що він зі своєю командою звалиться з краю землі. Подібно до нього відомий літературний герой Гекльбері Фін вирушив вниз по Міссісіпі, ігноруючи схожі погрози. Знаємо і про Павела, що пішов уздовж Колорадо до Великого Каньйону. Всі ці відкриття дослідники здійснили всупереч тому, що ніхто до них не зробив цього, запевняючи, що це неможливо.

Одного разу, навесні 1998 року, у дощ я разом зі своїми хлопцями стояв на березі річки Снейк, відчуваючи, як зароджується це прадавнє бажання - здійснити щось досі неможливе. Повінь була незвичайно високою, і річка вийшла з берегів та по обидва боки летіла крізь дерева. Серединою ріки, такою кришталево - чистою наприкінці літа, а того дня - кольору кави з молоком, неслися великі, більші від автомобіля, колоди, сплетені гілки і ще бозна-що. Висока, мутна і швидка Снейк виглядала страшною. Крім нас, не було ніяких веслувальників. Ми мали маленьке каное, в руках - весла. Відверто кажучи, досі я ніколи не плив у каное - ні цією рікою, ні іншою, але тепер це не мало значення. Ми позаскакували в каноє і вирушили в невідоме, як Лівінгстон, що занурився всередину темної Африки.

Пригода, з усіма притаманними їй небезпеками і невідомістю, є глибоким духовним прагненням, вкарбованим у душу чоловіка. Чоловіче серце потребує місця, де ніщо не є завчасу підготоване, напівфабрикатне, знежирене, запаковане, ліцензоване, в режимі он-лайн, готове до вживання. Там немає крайніх термінів, телефонних дзвінків чи засідань комітету. Там мусить бути простір для душі. Зрештою, у тому місці географія довкола нас відповідає географії нашого серця. Погляньте на персонажів біблійного тексту: Мойсей не зустрічає живого Бога в супермаркеті. Він знаходить Його (чи Мойсея знаходить Бог) десь у пустелях Синаю, далеко від зручностей Єгипту. Те саме стосується і Якова, який бореться з Богом не на канапі у вітальні, а в руслі, що на схід від Яббоку, у Месопотамії. Куди йде великий пророк Гсая, щоби відновити сили? У пустелю. Як це робили Іван Хреститель і його небіж Ісус, котрого Дух повів у пустелю.

Що не шукали б ці дослідники, вони також шукали себе. Глибоко в чоловічому серці заховані деякі фундаментальні питання, на які не можна знайти відповіді за кухонним столом. Хто я? Який я? Яким є моє призначення? Саме страх тримає чоловіка в хаті, де все акуратне, впорядковане і на його контролі. Але відповіді на його питання неможливо знайти у телевізорі чи холодильнику. На розпечених пісках пустелі, загублений у бездорожній глушині, Мойсей отримує місію і мету свого життя. Він покликаний, покликаний до чогось набагато більшого, ніж міг собі колись уявити, набагато серйознішого, ніж посада генерального директора чи єгипетського царя. Під чужими зорями глупої ночі Яків отримує нове ім’я, своє справжнє ім’я. Він уже не спритний ділок, а той, хто бореться з Богом. Випробування пустинею для Ісуса є по суті перевіркою його ідентичності - якщо ти є тим, ким себе вважаєш... Для того, аби чоловікові віднайти, ким він є і навіщо він тут, йому доведеться самому вирушити в подорож.

Йому доведеться повернути собі своє серце.


ЕКСПАНСІЯ ЗАХОДУ ПРОТИ ДУШІ


Те, як нині розгортається життя чоловіка, заводить його серце в віддалені закутки душі. Безконечні години перед комп’ютером, продаж взуття у торговому центрі, зустрічі, меморандуми, телефонні дзвінки. Бізнесовий світ, у якому більшість чоловіків живе і помирає, вимагає від них продуктивності і пунктуальності. Корпоративні настанови і процедури створені з єдиною метою: запрягти чоловіка в плуг і примусити його виробляти. Але ж душа протестує проти упряжі; вона нічого не знає про датчики часу, крайні терміни і звіти про прибутки та втрати. Душа прагне пристрасті, свободи, життя. Як сказав Д. Г. Лоренс: «Я не механізм». Чоловікові треба відчувати ритм землі; йому треба мати в руках щось реальне - румпель корабля, пару повіддя, шершаву линву чи просто лопату. Чи може прожити чоловік своє життя так, щоби нігті його були чистими і акуратно підстриженими? Чи про це мріє малий хлопець?

Суспільство загалом не може визначитися, яким має бути чоловік. Витративши останні тридцять років на переосмислення мужності у щось чутливіше, безпечніше, контрольованіше і, зрештою, жіночніше, тепер суспільство картає чоловіків за те, що ті перестали ними бути. Хлопці залишаться хлопцями, - зітхає воно. Та якби чоловік по-справжньому подорослішав, чи він відмовився б від дикого краю і пристрасті до мандрів та й назавжди залишився б удома? Куди поділися всі справжні чоловіки? Це запитання є звичною темою ток-шоу і нових книжок. Ви попросили їх стати жінками. Так кортить це сказати мені. Наслідком того є ґендерна плутанина, якої ще ніколи в історії світу людство не переживало на такому рівні. Як може знати чоловік, що він є чоловіком, якщо його найвища мета - це дбати про свої манери?

До того ж, позиція Церкви. Сучасне християнство насаджує чоловікам думку про те, що Бог привів їх на землю, аби вони були приємними хлопцями. Проблема чоловіків у тому, що попи не вміють виконувати обіцянки, бути духовними лідерами, розмовляти зі своїми дружинами чи виховувати дітей. Але якщо вони добре постараються, то зможуть досягнути високої першини і стати... приємними хлопцями. Саме це ми вважаємо взірцем християнської зрілості. Ми не куримо, не п’ємо і не лаємось; саме це робить нас чоловіками. Тепер дозвольте мені запитати читачів чоловічої статі: у всіх своїх хлопчачих мріях чи думали ви колись стати приємним хлопцем? Дівчата, принц наших мрій був палкий чи просто приємний?

А тепер скажіть - чи я надто загострюю ситуацію? Відвідайте більшість церков, озирніться довкола і поставте собі запитання: яким є чоловік-християнин? Не слухайте того, що говорять, погляньте на те, що застанете. Сумнівів немає. Вам доведеться визнати, що чоловік-християнин часто є... занудний. Нещодавно на церковній зустрічі я спілкувався з чоловіком років п'ятдесяти, вислухав про його доросле життя. Він зізнався: «За двадцять років я втомився бути добрим чоловіком». Заінтригований, я поцікавився, що, на його думку, це означає. Він зробив довгу павзу. «Слухняний, - відказав. -1 розлучений зі своїм серцем». Досконалий опис, подумав я. На жаль, у саме яблучко.

Як нарікає Роберт Блай у книжці «Сталевий Джон», деякі жінки хочуть мати пасивних чоловіків, якщо взагалі їх потребують. Церква хоче мати приручених чоловіків, університети - одомашнених (професорів на довічній посаді), корпорації - ...стерильних, виголених, поверхневих чоловіків. Усе це акумулюється в певного виду експансію на захід проти чоловічої душі. І, таким чином, серце чоловіка втікає у високогір’я, у віддалені місця, мов поранений звір, що шукає прихистку. Жінки це знають і скаржаться, що не мають доступу до серця свого чоловіка. Чоловіки також це усвідомлюють, але часто не можуть пояснити, чому їхнього серця немає. Вони розуміють, що їхнє серце переховується, але часто не знають, як натрапити на слід. Церква хитає головою і дивується, чому не може знайти чоловіків для втілення своїх програм. Відповідь проста: ми не просимо чоловіка розуміти своє серце і жити з його глибини.


ЗАПРОШЕННЯ


Але Бог створив чоловіче серце, дав його кожному чоловікові і таким чином запрошує його: йти і живи так, як Я тобі призначив. Дозвольте мені оминути цілу суперечку про природу супроти виховання, а саме, чи ґендерні характеристики справді вроджені. За одним простим спостереженням: чоловіки і жінки створені за образом Бога як чоловіки або як жінки. «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1,27). Ми знаємо, що Бог не має тіла, отож, унікальність не може бути фізичною. Наша стать має бути на рівні душі, в глибоких і безсмертних місцях усередині нас. Бог не створює людей загалом; Він створює щось дуже особливе - чоловіка або жінку. Іншими словами, існує чоловіче серце і жіноче серце. Кожне з них по-своєму відображує чи зображує світ Божого серця.

Бог задумав щось, коли задумував чоловіка, і щоби нам вдалося віднайти себе, мусимо це зрозуміти. Що він помістив у чоловіче серце? Замість того, щоби запитувати, що вам слід робити, аби стати кращим чоловіком чи жінкою, я хочу запитати, копи ви відчуваєте себе живими? Що хвилює ваше серце?

Подорож, яка нас чекає, веде в край, для більшості з нас незнайомий. Нам доведеться йти місцевістю, що не має второваного шляху. Цей маршрут у невідоме веде нас до наших сердець, до наших найглибших бажань. Як каже драматург Крістофер Фрай:

Життя сповнене лицемірства,

Якщо я не можу жити так, як хочеться!

Існують три бажання, вкарбовані настільки глибоко в моєму серці, що тепер я вже не можу їх не помічати, не втрачаючи при тому своєї душі. Бони є серцевиною того, ким і чим я є і ким прагну бути. Я вдивляюся в юнацькі роки, гортаю сторінки книжок, уважно вислуховую багатьох чоловіків і переконуюся, що ці бажання є універсальними, вони - ключ до розгадки мужності як такої. Вони можуть бути недоречними, забутими чи хибно зрозумілими, але в серці кожного чоловіка є спрагле бажання виграти битву, пережити пригоду і врятувати красуню. Хочу, щоби ви подумали про фільми, які подобаються чоловікам, про те, що вони роблять у вільний час і, особливо, про прагнення хлопчиків. Тоді самі побачите, чи маю я рацію в цьому питанні.


ВИГРАТИ БИТВУ


У моїй кімнаті висить фотографія хлопчика років п’яти, з короткою стрижкою, повними щоками і пустотливою усмішкою. Це стара фотографія, колір її вицвітає, але образ - вічний. Різдвяний ранок 1964 року, і я щойно розпакував подарунок, можливо, найкращий з усіх, які отримували хлопчики на Різдво - два шестизарядні револьвери із перламутровими рукоятками, доповненими чорними шкіряними кобурами, а також червона ковбойська сорочка з вишитими на грудях двома дикими мустангами, блискучі чорні чоботи, червона хусточка і солом’яний капелюх. Я одягнув це спорядження і не знімав його тижнями, бо, розумієте, це взагалі не «костюм», це ідентичність. Як видно, одна штанина заправлена в чобіт, а друга звисає, але це лише додає експресивності до образу «щойно з дороги». Мої великі пальці закладені за пояс, груди випнуті, бо я озброєний і небезпечний. Погані хлопці, обережно: це місто затісне для нас двох.

Плащі та мечі, камуфляж, нашийні хустинки та пістолети - все це предмети уніформи хлоп’ячого віку. Хлопці прагнуть знати, що вони могутні, небезпечні, що на них слід зважати. Скільки батьків марно намагалися заборонити малому синові бавитися пістолетами? Облиште це. Якщо ви не дасте хлопчикові зброї, він зробить її сам з будь-яких матеріалів. Мої хлопці за сніданком жують печиво з муки грубого помелу і роблять із нього пістолети. Кожна палиця чи зламана гілка - це шпага або навіть гранатомет. Усупереч думкам багатьох сучасних педагогів, це не є психологічним відхиленням, викликаним жорстоким телебаченням чи хімічним дисбалансом. Агресія є частиною чоловічої природи, вона «вмонтована» в нас. Якщо ми віримо в те, що чоловік створений за образом Бога, тоді нам варто нагадати собі, що «Господь - муж-войовник, Господь - ім’я йому» (Вих. 15, 3).

Дівчатка не придумують ігор, у яких гине багато людей, де кровопролиття є обов’язковою умовою забави. Наприклад, хокей не вигадали жінки. Бокс так само. Хлопець, зрештою, як і дорослий чоловік, хоче нападати на щось, навіть якщо це невеличкий м’ячик у гольфі. Він прагне цим ударом набути владу. З іншого боку, мої сини не сидять, теревенячи за чаєм. Вони не телефонують своїм друзям, аби поговорити про стосунки. Вони втомлюються від ігор, у яких відсутній елемент небезпеки, змагання чи кровопролиття. Колективні забави, що базуються на «взаємозалежності» стосунків, є цілковитою нісенітницею. «Нікого не вбили? - запитують вони недовірливо. - Ніхто не переміг? Який сенс цього?». Універсальна природа такого ставлення мала б нас уже переконати: хлопець є воїном, ім’я його - хлопець. І це не пустощі. Коли хлопці бавляться у війну, вони тренують свою роль у набагато більшій драмі. Одного дня вам знадобиться, щоби цей хлопець вас захистив.

Згадаймо солдатів Півночі, які йшли приступом на кам’яні мури біля Владі Енглу; чи війська союзників, що висадилися на узбережжі Нормандії або пісках Іво Джима - що вони зробили би без цієї глибокої частки свого серця? Життя потребує, аби чоловік був шалений і шалено відданий. Це особливо важливо н мутних водах стосунків, де чоловік відчуває себе найменше підготовленим до наступу. Як каже Блай, у кожних стосунках час до часу необхідне щось шалене.

Ось це прагнення могло потонути за роки нехтування, і чоловік може почуватися неготовим до битв, які, як він знає, чекають на нього. Або це прагнення може перетворитися на щось дуже темне, як це стається з міськими бандами. Але бажання завжди є. Кожен чоловік хоче бути героєм. Кожен чоловік потребує знати, що він сильний. Фільм «Хоробре серце» став одним і:і найкращих фільмів десятиліття не завдяки жінкам. «Літаючі тигри», «Міст через ріку Квай», «Чудова сімка», «Шейн», «Опівдні», «Врятувати рядового Раяна», «Кращий стрілець», «Міцний горішок», «Гладіятор». Ці улюблені фільми чоловіків показують, чого прагнуть їхні серця, що від народження закладено в них.

Подобається вам це чи ні, в серці кожного чоловіка є щось шалене.


ПЕРЕЖИТИ ПРИГОДУ


«Моя мама під час відпустки любить їздити до Європи. Мабуть, їй це близьке. В Європі багато культури. А мені потрібен необжитий край», - поділився зі мною товариш, коли ми говорили про нашу любов до американського Заходу і про те, чому він переїхав сюди зі Східного узбережжя.

Нашу розмову спровокував художній фільм «Легенди осені» - історія трьох молодих чоловіків, які жили на початку 1900-х років на батьківському ранчо в Монтані. Альфред - найстарший, практичний, прагматичний, обережний. Він вирушає до великого міста і стає бізнесменом, а згодом - політиком. Проте щось усередині нього вмирає. Він стає нещирою людиною. Сем’юел - наймолодший, все ще багато в чому хлопчик, ніжна дитина. Він освічений, чутливий, скромний. Його вбивають на початку фільму, і ми знаємо, що він не готовий до битви.

А ще є Трістан, середній син. Його серце дике. Саме Трістан уособлює собою Захід - він ловить і сідлає дике лоша, з ножем у руках бореться з грізлі і завойовує красуню. Я ще не зустрічав чоловіка, який хотів би бути Альфредом чи Сем’юелем. Не зустрічав жінки, яка хотіла б із таким одружитися. Є причина, чому образ американського ковбоя набув мітичності. Він утілює бажання, яке кожен чоловік знає змолоду - йти на Захід, знайти місце, де він зможе стати тим, ким йому призначено. Кажучи словами Волтера Брюґемана, - диким, небезпечним, розкутим і вільним.

Тепер дозвольте мені на хвилину зупинитися і дещо прояснити. Я не є великим мисливцем. У мене немає мертвих тварин, що прикрашають стіни мого будинку. У коледжі я не грав у футбол. Насправді тоді я важив 60 кілограм і був далеко не спортивний. Усупереч моїм дитячим мріям, я не став учасником «Формули-1» чи пілотом-винищувачем. Мені не подобається дивитися спорт по телевізору, я не люблю дешевого пива, щоправда, воджу старий джип з велетенськими колесами. Я це кажу, бо передбачаю, що багато читачів - добрих чоловіків і жінок - матимуть спокусу відкинути мої слова, мов якийсь виступ чоловіка-мачо. Зовсім ні. Я просто шукаю, як багато чоловіків (і сподіваюся, жінок), справжню мужність.

Коли взимку не випаде достатньо снігу, мої хлопці приносять санки додому і з’їжджають на них по сходах. Якось нещодавно моя дружина застала їх на другому поверсі, у спальні. Гам вони готувалися спуститися з будинку на линві. Рецепт для розваг хлопців доволі простий: додайте до кожного заняття елемент небезпеки, підмішайте трохи дослідження, додайте краплю руйнування - і ви перемогли. Досконалим прикладом того є їхнє спускання з гори. Вони прагнуть вибратися на найвищу першину, спрямувати лижі просто вниз і гайнути вперед - чим швидше, тим краще. І це не припиняється з часом; просто вищими стають вершини.

Справжній джентльмен із Півдня, шістдесятирічний суддя у костюмі у вузеньку смужку, з елегантною манерою розмови, під час конференції відвів мене вбік. Спокійно, ледь не перепрошуючи мене, він розповів про свою любов до плавання, до моря, про те, як він із приятелем, врешті-решт, збудував власний човен. Тут його очі заблищали: «Кілька років тому ми пливли попри берег Бермудів і потрапили в дикий шторм. Справді, він почався так раптово. Хвилі були на двадцять два фути, а в саморобному човні - на цілих тридцять. Я вже думав, що ми загинемо». Зробивши павзу задля драматичного ефекту, співрозмовник зізнався: «Це був найкращий час мого життя».

Порівняйте свій досвід, коли ви дивитеся останні трилери про Джеймса Бонда чи Індіяни Джонса зі, скажімо, біблійними заняттями. Гарантований успіх кожної нової серії дозволяє зрозуміти: пригода вкарбована в серце чоловіка. І суть не просто в «забаві». Пригода чогось від нас вимагає, вона випробовує нас. Хоча ми можемо боятися випробування, водночас прагнемо його, аби виявити, що нам воно під силу.

Саме тому під час повені я зі синами наперекір здоровому глузду вирушив униз по ріці Снейк, саме тому я з приятелем поспішав через територію, населену грізлі, в пошуках доброї риболовлі, зрештою, саме тому в молодості я поїхав до Вашингтона переконатися, чи зможу вижити в тих водах, наповнених акулами. Якби ж чоловік втратив це бажання, якби ж сказав, що не хоче цього, то все мало б лишень одну причину: він не знає, чи це буде йому до снаги, він переконаний, що не витримає випробування. І тому він вирішує, що краще взагалі не пробувати. Із певних причин, про які я говоритиму згодом, більшість чоловіків ненавидять невідомість і, мов Каїн, хочуть осісти і збудувати власне місто, досягти вершини свого життя.

Але цього не оминути - в серці кожного чоловіка є щось дике.


ВРЯТУВАТИ КРАСУНЮ


Ромео має свою Джульєту, король Артур бореться за Ґвінерву, Робін рятує діву Меріян, а я ніколи не забуду, як уперше поцілував свою однокласницю. Це трапилося восени, в сьомому класі. Я познайомився з Дебі на театральному гуртку і закохався в неї до нестями. Це була класична дитяча любов: я чекав на дівчину до кінця репетиції, відносив книжки до її шафки. У класі ми обмінювалися записками, вночі розмовляли по телефону. Досі я майже не звертав уваги на дівчат. Це бажання пробуджується в хлопця трохи пізніше, на шляху до зрілості, але якщо це трапляється, то цілий світ стає з ніг на голову. В усякому разі, я хотів її поцілувати, але не міг набратися сміливості - аж до останнього вечора шкільної вистави. Наступного дня розпочалися літні канікули. Дебі кудись їхала, і я знав, що відважитися можу зараз або ніколи. За лаштунками, в темряві, я швиденько її поцілував, а вона відповіла довшим поцілунком. Пам’ятаєте сцену з фільму «Інопланетянин», у якій хлопчик на своєму велосипеді перелітає через місяць? Хоча того вечора я їхав додому на своєму маленькому «Швині», впевнений, що землі не торкався.

Ніщо так не надихає чоловіка, як красива жінка. Через неї хочеться атакувати замок, убити дракона, скакати через парапети. Або, можливо, результативно вдарити в бейсболі. Одного разу, під час гри малої ліги, мій син Сем’юел був таким натхненним. Йому подобався бейсбол, але більшість хлопчиків, які поминають грати, не впевнені, чи мають достатньо здібностей як на доброго гравця. Сем - наш перший син, і, подібно до всіх первістків, обережний. Він завжди пропускає кілька кидків, перш ніж замахнутися битою, але коли, зрештою, це робить, то завжди не на повну силу; досі всі його удари закидали м’яч пише у межі поля. Коли Сем після обіду готується до удару, його подруга з вулиці, гарненька блондинка, підходить по лінії першої бази. Ставши навшпиньки, вона вигукує його ім’я і махає до нього рукою. Роблячи вигляд, що її не помічає, Сем ширше і ставить ноги, трохи міцніше стискає биту, дивиться на гравця, що подає м’яч з якимось шаленством в очах. Перший його удар забиває м’яча в центр.

Чоловік хоче бути героєм красуні. Юнаки, йдучи на війну, носять зі собою фотокартку коханої. Чоловіки, що вилітають на бойове завдання, малюють красунь на літаку; екіпажі бомбардувальника Б-17 часів Другої світової війни давали цим літаючим фортецям такі назви: «Я і моя дівчинка» або «Мемфиська краля». Ким був би Робін Гуд чи король Артур без коханої жінки? Самотнім чоловіком, що веде самотні битви. Індіяна Джонс і Джеймс Бонд не були б собою без красуні поруч, а якщо вона є, неї треба боротися. Бачите, суть не в тому, що чоловікові треба боротися; йому треба мати заради кого боротися. Пам’ятаєте і лона Неємїї до кількох сміливців, що обороняли мури Єрусалиму? Він закликав їх не боятися - битися за своїх братів, і пнів і дочок, дружин і, зрештою, домівки. Самої битви ніколи не досить; чоловік прагне романтики. Йому не досить бути і героєм; він має бути героєм для когось особливого, для жінки, яку любить. Адамові було даровано вітер і море, коня і сокола, але сам Бог сказав, що все було не зовсім так, як треба, доки не з’явилася Єва.

Однак у серці кожного чоловіка є щось пристрасне.


ЖІНОЧЕ СЕРЦЕ


Я виявив також три бажання, суттєві для жіночого серця, які не дуже відрізняються від чоловічих бажань, проте залишаються виразно жіночими. Не кожна жінка прагне битви, але кожна прагне, щоби заради неї билися. Прислухайтеся до прагнення жіночого серця: вона хоче, щоб її не просто помічали - вона хоче бути бажаною. Хоче, щоб її домагалися. «Я хочу бути для когось найважливішою», - сказала моя тридцятирічна подруга. Її дитячі мрії про лицаря в сяючих обладунках, який прийшов її порятувати, не є дівочими фантазіями; вони є суттю жіночого серця і життя, для якого вона створена. Так у фільмі «Офіцер і джентльмен» Зак повертається до Павли, у кінострічці «Маленькі жінки» Фредерік - до Джо, а в романі «Розум і почуття» Едвард повертається до Елеанор, щоб поклястися їй у вічній любові.

Кожна жінка також хоче взяти участь у пригоді. Одним з улюблених фільмів моєї дружини є «Чоловік із засніженої ріки», їй подобається сцена, в якій Джесіку, красиву молоду героїню, рятує її герой Джим - і вони разом мчать верхи австралійською пустелею. «Я хочу бути схожою на Ісабо в “Леді-яструб”, - зізналася моя подруга. - Хочу, щоб мене любили, щоб мене домагалися, щоб за мене боролися. Але також я хочу бути сильною і частиною пригоди». Багато чоловіків помилково думають, що сама жінка є пригодою. Але саме на цьому рівні стосунки двох відразу починають розпадатися. Жінка не хоче бути пригодою; вона хоче бути причетною до чогось більшого, ніж вона сама. Наша знайома постійно говорила: «Я знаю себе і знаю, що я не є пригодою. Тому коли чоловік ставить мене на чільне місце, мені відразу стає нудно. Добре знаю цю історію. Заведіть мене в таку, якої не знаю».

І,      нарешті, кожна жінка хоче відкрити себе як красуню. Не створювати враження, а саме відкрити, мов зняти покривало. Більшість жінок із раннього віку відчувають тиск бути красивою, але я говорю не про це. Існує глибоке бажання просто і по-справжньому бути красунею і цим викликати захоплення. Більшість дівчаток пам’ятатимуть, як бавилися в переодягання або у весілля, або в «кружляння спідничок», у пишних сукнях, у яких так зручно крутитися. Вона одягне красиву сукню, зайде до вітальні і покрутиться. А найбільше, що їй треба - це спіймати захоплення в очах татка. Моя дружина пам’ятає, як у п’ять чи шість років стояла на журнальному столику і співала від усього серця. Серце кожної дівчинки запитує: ви мене бачите? І ви захоплені тим, що бачите?

Світ убиває жіноче серце, коли наказує жінці бути жорсткою, ефективною і незалежною. На жаль, християнство також упустило її серце. Відвідайте більшість храмів, озирніться і поставте собі таке запитання: якою є жінка-християнка? Знову ж таки, не слухайте того, що говорять, а погляньте на те, що є. Сумнівів немає. Вам доведеться визнати, що жінка-християнка... втомлена. Жіночій душі ми запропонували лише одне - бути «доброю слугою». Ніхто не бореться за її серце; в її житті не існує великої захопливої пригоди; і кожна жінка сумнівається, що може розкритися як красуня.


ШЛЯХ СЕРЦЯ


Що вас більше втішить із почутого: «Гарі? Звичайно, я знайомий з ним. Він справді приємний хлопець», а чи: «Так, я знаю Гарі. Він небезпечний чоловік... у доброму сенсі того слова»? Дівчата, а як ви? Якого чоловіка ви хотіли б мати за пару? Деякі жінки, які постраждали від спотвореної мудрості, вибрали б «безпечного» чоловіка, а потім дивувалися б, чому через кілька років у їхньому шлюбі немає пристрасті і чому чоловік відсторонений та холодний. Стосовно ж власної жіночості, то що ви з більшою втіхою почули б про себе - «невтомна працівниця» чи «захоплива жінка»? Утримуюся від аргументів.

А якщо? Якщо ці глибокі бажання нашого серця кажуть нам правду, відкривають для нас життя, яким нам призначено жити? Бог дав нам очі, щоб бачити ними, дав нам вуха, щоб чути ними, волю, щоб ми могли вибирати, і дав нам серце, щоб ми могли жити. Те, як ми поводимося з нашим серцем - це все. Чоловік має знати, що він могутній, має знати, що йому до снаги бути таким. Жінка має знати, що вона красива, має знати, що варта того, аби заради неї боролися. «Але ви не розумієте, - сказала мені одна жінка. - Я живу з нещирим чоловіком». Ні, в нього все є. Серце при ньому. Однак, напевно, уникали його, мов поранений звір, завжди недосяжне, завжди на один крок перед ним. Але воно тут. «Я не знаю, коли я помер, - сказав один чоловік. Та відчуття в мене таке, наче я починаю задихатися». Я розумію. Відчуття може бути таке, що серце вмерло і покинуло вас, але воно на місці. Воно дике, сильне і хоробре - просто чекає, коли його визволять.

Отож, ця книжка не про сім речей, які має зробити чоловік, аби стати приємнішим. Це книжка про зцілення і звільнення чоловічого серця, його пристрасті, його правдивої природи, яку отримав від Бога. Це запрошення помчати на поле битви, піти на Захід, скочити у водоспад і врятувати красуню. Бо якщо хочете знати, ким ви по-справжньому є як чоловік, якщо ви хочете знайти життя, яке варто прожити, якщо хочете глибоко кохати свою дружину і не передавати свою суєту дітям, вам просто треба повернути собі своє серце. Ви повинні піти у високогір’я своєї душі, у дикий і несходжений край і вистежити цю невловиму здобич.


ВСТУП | Дике серце. Таємниця чоловічого серця | Розділ 2. ДИКИЙ. ЗА ЙОГО ОБРАЗОМ МИ СТВОРЕНІ