home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ 6.

БАТЬКІВСЬКИЙ ГОЛОС

Жоден чоловік не може протягом тривалого часу мати одне обличчя для себе, а інше - для інших людей, не заплутавшись, врешті, в тому, яке з них справжнє.

_НАТАНІЕЛ ГОТОРН


Esse quam videri

Бути, а не здаватися

Хто може дати чоловікові його ім’я?

_ДЖОРДЖ МАКДОНАЛЬ


Влітку, на вкритих полином сухих і запилених рівнинах сходу штату Орегони, спекотно. Коли сонце піднімалося високо, температура могла сягати 32 градусів. Тоді ми відкладали найважчу господарську роботу на світанок або на надвечір’я і вечір. Іноді вдень, у розпал самої спеки, ми поправляли зрошувальні рівчаки, що для мене було нагодою добре вимокнути. Я йшов по рівчаку, хлюпаючи водою і не заважаючи джинсам вбирати теплу брудну воду. Але найчастіше ми йшли до хати випити склянку чаю з льодом. Свій чай Поп любив гарненько солодити - так, як його п’ють на Півдні. Ми всідалися на кухні за столом і випивали по склянці, або й по дві, обговорюючи вранішні події чи наміри продати трохи худоби на аукціоні, чи те, що ми, на думку Попа, мали зробити ввечері.

Якось удень, під кінець літа, коли мені вже виповнилося тринадцять років, ми з Попом зайшли до будинку для щоденного ритуалу, і щойно сіли, як він підвівся і підійшов до вікна, що виходило на південь. З нього видніло велике поле люцерни, що розрослася аж до пасовища. Як і більшість фермерів, Поп заготовляв власне сіно, щоб годувати взимку коней і худобу. Я також підійшов до вікна і побачив, що в люцерну зайшов молодий бичок. Я згадав слова дідуся про те, що свіжа люцерна для корови небезпечна, бо вона в її шлунку роздувається, як дріжджове тісто і може розірвати один з його чотирьох відділів. Поп був відверто роздратований - так, як на худобу може розсердитися лише пастух. А я навпаки - захоплений. Це віщувало пригоду.

«Іди сідлай Тоні і вижени того бичка», - сказав він, сідаючи на своє місце і закидуючи ноги на інше крісло перед собою. З його поведінки було зрозуміло, що зі мною їхати він не збирався, він узагалі не збирався кудись іти. Поп наливав собі ще одну склянку чаю, а я гарячково міркував про те, що насправді означали ці його слова. А це означало, що спершу я мав упіймати Тоні, найбільшого коня на ранчо. Я побоювався його, але ми обидва розуміли, що це найкращий кінь, аби заганяти худобу. Я мав самотужки осідлати його і поїхати по того бичка. Сам. Осмисливши ту інформацію, я зрозумів, що вже невідомо скільки стою на одному місці і що вже час іти. Коли я йшов із хати до загону з кіньми, мене переповнювали два почуття, і почуття дуже сильні: страх... і честь.

Більшість поворотних моментів у нашому житті ми по-справжньому усвідомлюємо вже пізніше. Я не зміг би пояснити, чому, але тоді розумів, що підлітком уже переступив певний поріг свого життя. Поп повірив у мене. І щоб він не побачив такого, чого не бачив я, а повірив у це, я також був змушений повірити. Того дня я вигнав бичка... і не тільки.


ПРАГНЕННЯ ІНІЦІЯЦІЇ


Чоловік мусить знати своє ім’я. Мусить знати, що йому до снаги бути мужнім. Я не маю на увазі «знати» в модерністському, раціоналістичному сенсі. Не вважаю, що думка проходить корою вашого головного мозку - і ви інтелектуально сприймаєте її - так само як знаєте про битву при Ватерлу чи про озоновий шар - те, як більшість людей «знає» Бога або християнські істини. Я говорю про глибоке розуміння, таке розуміння, що приходить, коли ви були там, увійшли, безпосередньо і незабутньо пережили - подібно до того, як Адам пізнав свою дружину, і вона народила дитину. Адам не знав про Єву, він знав її близько, через тілесний досвід на дуже глибокому рівні. Існує знання про щось і знання чогось. Коли мова йде про наше питання, ми потребуємо останнього.

У кінострічці «Гладіатор», дія якої відбувається в II столітті н.е., є персонаж - воїн з Іспанії на ім’я Максим. Він - командир римського війська, генерал, якого люблять його підлеглі і старіючий імператор Марк Аврелій. Комод, підлий син імператора, дізнається про батькові плани зробити Максима імператором, але перш ніж батько має можливість оголосити ім’я свого наступника, Комод душить його. Він засуджує Максима до негайної страти, а його дружину і сина до - розп’яття і спалення. Максим утікає, але врятувати свою сім’ю не встигає. Його схоплюють торговці рабами і продають у гладіатори. Зазвичай це прирівнюється до смертного вироку, але то ж Максим - доблесний воїн. Він не просто виживає, він стає найкращим. Зрештою, його привозять до Рима, щоб він виступив в Колізеї перед імператором Комодом (який, зрозуміло, впевнений, що Максим уже давно мертвий). Після демонстрації дивовижної хоробрости і вражаючої кінцівки бою імператор виходить на арену, щоб привітати доблесного гладіатора, чиє обличчя залишається закрите шоломом.

Комод: Іспанцю, твоя слава по-справжньому заслужена.

Впевнений, що не існує гладіатора, рівного тобі... Чому ж, герою, не відкритися і не назвати своє справжнє ім’я? (Максим мовчить). У тебе є ім’я?

Максим: Моя ім’я Гладіатор. (розвертається і йде геть)

Комод: Як ти смієш повертатися до мене спиною?! Раб! Негайно зніми шолом і назвися.

Максим: (повільно, дуже повільно знімає шолома і повертається обличчям до свого ворога).

Моє ім’я Максим Децим Мерідіус,

Командувач військ Півночі,

Генерал легіонів Фелікса,

вірний слуга справжнього імператора Марка Аврелія, батько вбитого сина, чоловік убитої дружини,

і прийде час моєї помсти - у тому наступному житті.

Його відповідь побудована як потужна хвиля, що здіймається, збільшуючись у розмірах і силі, перш ніж обвалитися на берег. Куди чоловік має піти, щоб знайти подібну відповідь - дізнатися своє справжнє ім’я, ім’я, якого його ніколи неможливо позбавити? Це глибоке сердечне знання приходить лише через процес ініціяції. Ви маєте знати звідки ви прийшли, пройти череду випробувань, пережити подорож і зустрітися віч-на-віч зі своїм ворогом. Але як нещодавно скаржився мені один юнак: «Я християнин з п’яти років, але ніхто так і не показав мені, що це означає бути справжнім чоловіком». Тепер він загублений. Він перетнув цілу країну заради своєї дівчини, а вона кинула його, бо він не знає, хто він такий і навіщо він тут. Таких як він - незліченна кількість, цілий світ таких чоловіків - світ чоловіків, що не пройшли ініціяцію.

Церква хотіла би вважати, що це вона проводить таку ініціяцію для чоловіків, але це не так. Куди Церква веде чоловіка? Яким вона закликає його стати? Звісно, моральним. Та, на превеликий жаль, цього недостатньо. Моральність - це добре, але суть не в моральності. Апостол Павло каже, що Закон даний як наставник для дитини, але не для сина. Син покликаний до чогось набагато більшого. Він отримує ключі від автомобіля, мусить їхати з батьком, щоб узяти участь у чомусь небезпечному. Я вражений гостротою сцени про кінець Громадянської війни, коли генерал Роберт Е. Лі здавався генералові Улісу С. Гранту. Впродовж п’яти років він вів своє військо через одні з найжахливіших відомих випробувань. Можна було б подумати, що вони радітимуть, коли все буде позаду. Проте люди Лі висли на повідді його коня, благаючи його не їхати, благаючи дати ще одну можливість побити тих янків. Лі став для них батьком, дав тим чоловікам те, чого вони не мали раніше - ідентичність і місце в більшій історії.

Кожен чоловік потребує когось такого як Роберт Е. Лі чи той бригадний генерал з 29-го: «Ви побачили, як захоплювати будинок. Вам зрозуміло? Тепер знаєте, як це робиться?» «Так, сер». Ми потребуємо такого, як мій дід, який навчить як «осідлати коня» Але Лі вже давно немає, бригадних генералів небагато, а мій дідусь уже багато років як помер. Куди ми йдемо? До кого можемо звернутися? До найнесподіванішого джерела.


ЯК БОГ ПРОВОДИТЬ ІНІЦІЯЦІЮ ЧОЛОВІКА


Багато років тому в певний момент моєї власної подорожі, коли я більше, ніж будь-коли, почувався загубленим, я послухав бесіду Ґордона Делбі, який щойно написав «Зцілення чоловічої душі». Він обговорював думку, що попри минуле чоловіка і невдалі спроби його власного батька ініціювати його, Бог може взяти його в цю подорож, забезпечити тим, чого бракує. У мене з’явилася надія, але я відкинув її з цинізмом, який навчився використовувати, щоб вгамовувати багато чого в своїй душі. За кілька тижнів, а може й місяців, рано-вранці я спустився до вітальні, щоб почитати і помолитися. Як це часто бувало в такі «спокійні хвилини» після молитви, я повернувся до вікна поглянути, як сходить сонце. Я почув, як Ісус пошепки запитав мене: «Дозволиш провести твою ініціяцію?» Перш ніж мозок встиг осягнути, проаналізувати і засумніватися в тому що відбувалося, моє серце закалатало.

«Хто може дати це чоловікові, хто може дати його власне ім’я? - питає Джордж МакДональд. - Лише Бог. Тому що лише Бог бачить, яким є той чоловік». Він розмірковує про білий камінь, якого Одкровення вносить до числа винагород, що їх Бог дасть переможцям. На білому камені буде написано нове ім’я. Воно нове лише в тому сенсі, що це не те ім’я, яке нам дав світ, і звичайно ж не те, яке отримане з раною. Жоден чоловік не знайде на цьому камені слів: «мамин синочок», «товстун» або «чайка». Проте це нове ім’я не таке вже й нове, коли ви зрозумієте, що це ваше справжнє ім’я - те, яке належить вам, істоті, про яку Бог думав, коли почав створювати дитину, і про яку Він думав упродовж тривалого процесу створення та спасіння. Псалом 139-й пояснює, що нас особисто, неповторно запланував і створив, з’єднав у материнському лоні сам Бог. Він думав про когось, і цей хтось має своє ім’я.

Кожна людина зазнає жахливого нападу, проте Бог не забуває про втілення в життя людину такою, якою він її задумав. Дарування білого каменю робить це очевидним - саме це в його планах. Історія стосунків чоловіка з Богом є історією того, як Бог викликає його, бере у подорож і дає істинне ім’я. Більшість із нас думає, що це історія про те, як Бог сидить на троні, очікуючи нагоди з розмаху ляснути чоловіка, коли той вийде за межі дозволеного. Не так. Він створив Адама для пригоди, битви і краси. Він створив нас для унікальної ролі в своїй історії. Він вважає своїм обов’язком повернути нас до первісного плану. Тож, Господь покликав Аврама з халдейської країни Ур на землю, якої той ніколи не бачив, на прикордоння. І на своєму шляху Аврам отримує нове ім’я. Він стає Авраамом. Якова Господь забирає кудись з Месопотамії, щоб він дізнався про речі, які мусить, але не може дізнатися на материнській стороні. Коли він верхи повертається до міста, то не лише кульгає, а також має нове ім’я.

Навіть якщо ваш батько виконав свою роботу, він зробив її частково. Настає час, коли ви маєте покинути все для вас звичне і разом із Богом іти в невідоме. Савло був упевнений, що зрозумів історію, і йому дуже подобалася та частина, котру кін написав для себе. Він був героєм свого власного невеликого міні-серіалу «Месник Савло». Після тієї невеликої пригоди по дорозі до Дамаску він став Павлом. Щоб той не повертався до старого і звичного способу життя, Господь веде його в Аравію, де він три роки вчиться безпосередньо у Бога. Ісус показує нам, що ініціяція може відбутися навіть якщо ми втратили свого діда чи батька. Він - син теслі. Це означає, що Йосип міг допомогти йому на початку. Але коли ми знайомимося з молодим чоловіком Ісусом, Йосип зникає з поля зору. Ісус має нового вчителя - свого істинного Батька - і саме від нього Він повинен дізнатися правду про те, ким Він є і з чого насправді створений.

Ініціяція складається з подорожі і низки випробувань, проходячи які ми відкриваємо своє справжнє ім’я і наше справжнє місце в історії. У книжці Роберта Рурка «Старий і хлопчик» є класичний приклад таких стосунків. Живе хлопець, який мусить багато чого навчитися, і живе старий, який має багато мудрости. Проте ініціяція не відбувається за шкільною партою. Вона проходить у полі, де прості уроки про землю, тварин і пори року стають великими уроками про життя, про себе самого і про Бога. Одкровення приходить з кожним випробуванням. Хлопець повинен бути уважним і ставити правильні питання. Навчаючись полювати на жайворонка, він дізнається про себе: «Він - батіг дуже кмітливий, і щоразу, коли повстаєш проти нього, дізнаєшся щось про самого себе».

Більшість із нас довший час неправильно тлумачить життя і те, що робить Бог. «Гадаю, я лише намагаюся домогтися в Бога полегшення свого життя», - зізнався один мій клієнт, але його слова можна було б приписати більшості з нас. Ми ставимо неправильні питання. Більшість із нас запитує: «Господи, чому ти допустив, щоб це зі мною сталося?». Або: «Господи, чому б тобі просто не... (впишіть потрібне - допомогти мені стати успішним, виправити моїх дітей, владнати моє весілля - ви самі знаєте, що випрошуєте). Але для того щоб розпочати подорож ініціяції з Богом, потрібні нові питання: Чого саме ти намагаєшся тут мене навчити? Що, роблячи це, ти хочеш пробудити в моєму серці? Яким ти хочеш мене побачити? Чого ти прохаєш мене позбавитися? По правді, Бог вже давно намагається ініціювати вас. А заважає вам те, як ви погано поводитеся з вашою раною, а також життя, яке в результаті цього ви створили.


ЗНЕВАГА ДО РАНИ


«У дитячому віці чоловікам постійно нагадують: признаватися, що рана болить, - соромно, - завважує Блай. - Хлопчик, який припиняє участь у грі через рану, поводиться, як дівчинка. Справжній чоловік не зупиняється, попри все, демонструючи мужність». Подібно до чоловіка, що зламав ногу під час марафонського забігу, він дістається фінішу, навіть якщо йому для цього доведеться повзти, і ні слова про це він не скаже. Таке неправильне розуміння є причиною того, чому для більшості з нас наша рана є величезним джерелом ганьби. Чоловік не може бути ураженим, безперечно, він не може дозволити, щоб це на нього якось уплинуло. Ми бачили аж занадто багато фільмів, у яких у славного хлопця влучила стріла, але він просто обламує її і продовжує боротьбу; або ж його підстрелили, а в нього все одно є сила, щоб перескочити через глибоку ущелину і дістати поганих хлопців. Мовляв, нічого страшного. В юності багато хто отримує ушкодження. Я в порядку. Цар Давид (ледве чи його можна назвати слабким супротивником) поводився зовсім не так: «Я недужий та бідний, і серце моє зранене в моїх грудях» (Пс. 109, 22).

Або ж, можливо, чоловіки погодяться зі своєю слабістю, але заперечать, що отримали рану через те, що заслуговують на неї. Після багатьох місяців спільного обговорення рани Дейва, його обітниці і того, що від жінок неможливо отримати відповідь, я поставив йому просте запитання: «Що має статися, аби переконати тебе, що ти - чоловік?» «Нічого, - сказав він. - Мене ніщо не переконає». Ми сиділи мовчки, по моїх щоках текли сльози. «Дейве, ти зжився зі своєю раною, правда? Ти прийняв її повідомлення як остаточне? Ти думаєш, що твій батько мав рацію щодо тебе?». «Так», - сказав він у відповідь, не видаючи жодних емоцій.

Я пішов додому і плакав там - за Дейва, за дуже багатьох інших знайомих мені чоловіків і за себе, тому що усвідомив, що я також зжився зі своєю раною і відтоді намагаюся лише з новими проблемами давати собі раду в житті. Як кажуть, отримай по заслузі. Трагічніше за цю трагедію, котра з нами стається, є лише те, як ми з нею поводимося.

Бог несамовито відданий вам, відновленню і звільненню вашого мужнього серця. Але рана, яку ви не визнали і не оплакали, - це рана, яку неможливо зцілити. Рана, з якою ви зжилися, - це рана, що не може бути зціленою. Рана, яку ви вважаєте такою, на яку заслуговуєте, - не може бути зціленою. Ось чому Бренан Манінґ каже: «Духовне життя починається з прийняття нашого пораненого “я”». Правда? Як так може бути? Причина дуже проста: «Те, що заперечується, зцілити не можна». Але, як бачите, тут є проблема. Більшість чоловіків заперечують існування своєї рани - заперечують, що це сталося, заперечують, що їм боляче, звичайно, заперечують, що вона формує їхнє нинішнє життя. Тож ініціяція чоловіка Богом повинна відбутися дуже несподівано - дуже дивно, навіть жорстоко.

Він уразить нас саме в те місце, куди нас уже поранено.


РУЙНУВАННЯ НЕСПРАВЖНЬОГО «Я»


Із місця нашого поранення ми вибудовуємо несправжнє «я». Ми знаходимо декілька талантів, що працюють на нас, і намагаємося жити за їхній рахунок. Стюарт виявив, що йому добре дається математика і точні науки. Він закрив своє серце і витрачає всі зусилля на вдосконалення своєї особистости в стилі Спока. Тут, в академії, він у безпеці, - його також визнають і винагороджують. Алексу вдавалися спортивні дисципліни і, взагалі, образ мачо - він перетворився на тварину, що їсть скло. Степ став найгарнішим хлопцем у світі. «Я хочу, - визнав він, - щоб у мені бачили гарного хлопця». Я став вимогливим перфекціоністом - і в тому педантизмі я знайшов безпеку і визнання. «Самозванець, або несправжнє “я”, - зізнається Бренан Манінґ, - народився як захист від болю, коли мені було вісім років. Цей самозванець всередині мене шепотів: Бренане, ніколи більше не намагайся бути самим собою, тому що таким тебе ніхто не полюбить. Придумай нове “я” - таке, щоб кожен захоплювався, і ніхто про це не знатиме». Зверніть увагу на головну фразу: «як захист від болю», як спосіб урятувати себе. Цим самозванцем є наш план спасіння.

Тож, Бог повинен усе це забрати. Таке часто стається на початку нашого шляху до ініціяції. Він руйнує наш план спасіння, він ущент розбиває несправжнє «я». У попередньому розділі я розповів вам про план Бреда для самоспокутування: він хотів би належати до «внутрішньої групи». Навіть після того як цей план неодноразово провалювався, знову і знову розбиваючи йому серце, він не відмовлявся від цих спроб. Він просто думав, що схибив, бо якби знайшов правильну групу, тоді його план спрацював би. Нам важко відкинути власний план для спасіння, він обплітає наше серце, мов спрут. І що Бог зробив для Бреда? Він усе це забрав. Бог привів Бреда до того моменту, коли той вирішив, що вже знайшов саме ту групу, і тоді Бог не дав йому маневрувати. Бред написав мені листа, в якому описав, через що сам пройшов:

Бог усе забрав, позбавив мене всього, чим я звик завойовувати захоплення людей. Я знав, чого Він хотів. Він поставив мене в становище, коли відкрилися всі мої найглибші сердечні рани і стріли, і гріх. Поки я плакав, з’явилися образи всього того, до чого я хотів належати - оратор, консультант, учасник групи - і це було так, начебто Ісус прохав мене відмовитися від них. Несподіваним було те, що вийшло з мого серця, - неймовірний страх. А потім уявлення, що я ніколи не дістану їх. У моєму серці пролунало: «Ти хочеш моєї смерти! Якщо я відкину їх, то ніколи не буду таким як вони і ніким не стану. Ти просиш мене померти». Це була моя надія на спасіння.

Чому ж Бог припускається такої жорстокости? Чому Він має робити такі жахливі речі, вражаючи нас прямо в нашу найглибшу рану? Ісус попереджує нас, що «хто захоче спасти свою душу, той її погубить» (Лк. 9,24). Тут Христос говорить не про bios, не говорить про наше фізичне життя. У цьому уривку йдеться не про спробу врятувати вашу шкуру, уникнувши мучеництва або чогось подібного. Говорячи про «життя», Христос використовує слово «psyche» - слово, що означає нашу душу, наше внутрішнє «я», наше серце. Він каже, що те, що ми робимо для спасіння нашої psyche, нашого «я», всі наші плани з порятунку і захисту нашого внутрішнього життя, є тим, що насправді зруйнує нас. «Бувають путі, що здаються простими, але кінець їх - дорога смерти» (Прип. 16,25), - сказано в Старому Завіті. Несправжнє «я», наш хибний план для спасіння, видається нам таким правильним. Він захищає нас від болю і гарантує трохи любови та захоплення. Але це несправжнє «я» є обманом, увесь цей план побудовано на вдаванні. Це смертельна пастка. Бог надто сильно нас любить, щоб залишити нас у ній. Тож він руйнує нас багатьма-багатьма різними способами.

Щоб відкрити чоловікові його рану - так, щоб він зміг ліку вати її і почати вивільняти істинне «я», - Бог зруйнує його несправжнє «я». Він забере все, на що ви опираєтеся, щоб дати вам життя. У фільмі «Природний дар», Роберт Редфорд грає роль бейсболіста на ім’я Рой Гобс, можливо, найвидатнішого бейсболіста всіх часів. У старших класах його вважають майбутньою зіркою, диво-хлопчиком, який гратиме у вищій лізі. Проте мрі’ям Гобса про професійну кар’єру несподівано настає кінець, коли його помилково засуджено до тюремного ув’язнення за вбивство. Через багато років уже немолодий Гобс отримує свій другий шанс. Він грає за «Лицарів Нью-Йорка» - найгіршу команду ліги. Проте, завдячуючи своєму неймовірному дару, що не потьмянів упродовж років, Гобс веде «Лицарів» від безчестя до вирішальної гри за приз Національної ліги. Він об’єднує команду, стає стрижнем їхніх надій і мрій.

Кульмінацією фільму є гра за звання чемпіона. «Лицарі» програють «Пітсбургу» з рахунком «2:0», коли на базу виходить Гобс. Він - їхній єдиний шанс, це його зірковий час. Тепер зупинімося на тому, що вам необхідно знати, що є абсолютно вирішальним для сюжету. Ще з часів навчання у старшій школі Гобс грав битою, яку сам вирізав зі серцевини дерева, що впало у їхньому дворі від удару блискавки. На биті випалено зображення блискавки і слова «диво-хлопчик». Ця бита - це символ його величі і таланту. Він ніколи не грав іншою. Стискаючи в руках «диво-хлопчика», Гобс виходить на базу. Вперше він промахнувся, вдруге - знову невдача. Третього разу йому вдався справжній удар уздовж лінії першої бази, проте м’яч знову приземляється невдало. Коли Гобс повертається на базу, він бачить, що його бита лежить там... поламана на шматки. Вона розбилася під час цього останнього удару.

Це переломний момент у його житті, коли все, на що він розраховував, руйнується, коли його золота бита розлетілася на друзки. Його вклади в цінні папери виявилися невдалими, компанія звільняє його, церква виганяє, він страждає від хвороби, дружина покидає його, донька - вагітна. Що йому робити? Чи залишиться він у грі? Чи сяде на лаву запасних? Чи чіплятиметься за спроби повернути все назад, як це робить стільки чоловіків? Справжнє випробування для чоловіка, його спасіння насправді починається тоді, коли він більше не може покладатися на те, до чого звик упродовж усього свого життя. Справжня подорож починається після провалу несправжнього «я». Мить здається вічністю, поки Гобс отак стоїть, тримаючи розбиті шматки, оцінюючи пошкодження. Бита не підлягає ремонту. Тоді він каже хлопчикові-помічникові: «Боббі, принеси мені нову». Він залишається в грі - і після вдалого удару чемпіонат виграно.

Бог так само забере нашу «биту». Він має щось зробити, щоб зруйнувати несправжнє «я». Стюарт «врятував» себе тим, що став байдужим. Торік від нього пішла дружина. Їй остогидло його двовимірне існування, - яка жінка захоче мати за чоловіка Спока? Алекс нещодавно пережив ряд нападів панічного стану і через це практично неспроможний вийти з дому. Образ мачо розсипався. Спочатку в те ніхто не міг повірити, сам Алекс не міг повірити. Він був непереможний, сильнішого за нього ви не бачили. Проте це все було побудовано як захист від рани. Наші втрати не обов’язково мають виглядати такими драматичними. Чоловік може просто прокинутися якось вранці і відчути себе втраченим, так, як написав про себе Данте: «Здолавши пів шляху життя земного, я раптом опинився в темній хащі, бо втратив правоту путі прямого». Це був поворотний момент у моєму житті.

Молодим чоловіком я поїхав до Вашингтона, що в окрузі Колумбії, аби спробувати щось здобути, щось довести, зробити собі ім’я. І найгіршим виявилося те, що я здобув успіх. Мої чесноти спрацювали проти мене тим, що допомагали мені в усьому. Мене визнали і винагородили. Але загалом цей досвід скидався на акт виживання - не так, наче щось виливалося з глибокого центру, а я повинен був доводити, долати, опановувати. Як про свого самозванця висловився Манінґ: «Я напружено вчився, мав відмінні оцінки, у старших класах отримував стипендію і кожну секунду мого свідомого життя мене переслідував жах, що мене покинуть, і відчуття, що нікому до мене немає діла». Одного дня, через два роки, я прокинувся вранці і зрозумів, що ненавиджу своє життя.

Ти допоможеш тим, хто вчитися готовий!

Комусь пошлеш нестерпний гострий біль,

Комусь утому, гіршу за хворобу,

Комусь сліпу настирливу тривогу,

Чи божевілля. В того день і ніч

Націлена стріла бридкої смерти,

А хтось бажає втамувати голод.

Хтось знає лиш неспокій і жалі,

Він зневажає все, чим є, що бачить,

Похмурий погляд помічає тільки зле,

Мов у краю нестатків і нещастя.

Комусь пошлеш глибокий сум чи жало Кохання нещасливого й прощання,

Комусь байдуже серце - гірш за все!

Лукавий хоче душу осквернити,

Та від брехні до віри вона лине,

До тебе, істинного і святого,

У кому «є» злилося із «можливим».

(Джордж МакДональд, «Щоденник Старої душі»)

Це дуже небезпечний момент, коли здається, що Бог налаштований проти всього, життєво важливого для нас. Сатана вичікує сприятливого моменту і кидається звинуватити Бога в нашому серці. Бачиш, каже він, Бог сердиться на тебе. Він розчарувався в тобі. Якби Він тебе любив, все було б гладко. Ти ж розумієш, Він не хоче допомогти тобі. Ворог завжди спокушає нас відновити контроль, повернути собі і відбудувати несправжнє «я». Нам слід пам’ятати, що саме через свою любов до нас Бог руйнує нашого самозванця. Як нагадує нам Послання до євреїв, Бог картає саме сина, отже не падайте духом (див. Євр. 12, 5-6).

Бог руйнує нас, щоби спасти нас. Ми думаємо, що це нас знищить, але все навпаки - мусимо рятувати від того, що знищить нас насправді. Аби ступити разом із ним на шлях чоловічої ініціяції, ми повинні якнайдалі відійти від несправжнього «я» - відкласти його, охоче відмовитися від нього. Це видається безумством, тоді почуваєшся надзвичайно уразливим. Бред припинив пошуки своєї групи. Стюарт почав відкривати своє серце для емоцій, стосунків, для того, що так давно поховав. Алекс перестав «їсти скло», відмовився від усього, що пов’язане з образом мачо, щоб сміливо поглянути на те, на що раніше не дозволяв собі дивитися. Я відмовився від перфекціонізму, виїхав із Вашингтона і вирушив на пошуки мого серця. Ми просто прийняли запрошення покинути все, на що покладалися раніше і зважилися піти з Богом. Ми можемо робити це самостійно або дочекатися, щоб до цього нас призвів Бог.

Якщо ви гадки не маєте, яким є ваше несправжнє «я», тоді можна почати з питання до людей, з якими ви живете і працюєте: «Як я на вас впливаю? Як вам зі мною жити (чи працювати)? Що вам не вдається зі мною обговорити?». Якщо ви ніколи і слова не скажете на зборах, бо боїтеся, що скажете якусь дурницю, що ж, тоді час висловитися. Якщо на зборах ви завжди пануєте, бо ваше відчуття власної вагомости походить від того, що ви тут за все відповідаєте, тоді варто на якийсь час замовкнути. Якщо ви вдарились у заняття спортом, тому що там почуваєтеся ліпше, то, можливо, настав час перепочити і побути вдома зі сім’єю. Якщо ви ніколи не грали в жодну гру з іншими чоловіками, тоді настав час піти з хлопцями до спортзалу і покидати м’яча в кільце. Іншими словами, зустрічайте свої страхи прямо. Викиньте фіговий листок, вийдіть зі сховку. Як надовго? Довше, ніж вам би того хотілося настільки довго, щоб витягти на розгляд глибші проблеми, щоб рана зі самого низу випливла на поверхню.

Втрачати несправжнє «я» - боляче; хоча це й маска, ми її носили роками, тому втрата її схожа на втрату близького друга. Внизу, під цією маскою, захований увесь біль і страх, від яких ми втікали і ховалися. Дозвольте йому піднятися на поверхню - і це може струсити нас, як землетрус. Бредові здавалося, що він помирає. Можливо, і ви переживете такі ж відчуття. Або ж почуваєтеся, як Енді Ґалегорн, який написав пісню «Сталеві ґрати»:

Так он як почуваєшся на дні розпуки,

Коли зруйновано збудований тобою дім,

Так ось що значить зрозуміти - сам на сам Ти є не тим, ким удаєш себе на людях.

Але це не кінець шляху, це лише початок подорожі. А ви прямуєте до свободи, зцілення і справжности. Послухайте продовження пісні:

Так ось що значить - повернутись до життя

І знову взяти ситуацію у свої руки.

Так он як почуваєшся, коли ти вільний

І розбиваєш ланцюги, що поневолювали душу.


ВІДІЙТИ ВІД ЖІНКИ


Що далі ми відходимо від несправжнього «я», то уразливішими і беззахиснішими почуваємося. Нас спокушатиме бажання повернутися до наших утішників у пошуках якоїсь розради, повернутися в ті місця, де раніше знаходили втіху і спокій. Через те, що стільки нас, чоловіків, звернулися до жінки за відчуттям мужности, нам слід відійти і від неї. Я не кажу вам покидати свою дружину. Я маю на увазі, що слід перестати очікувати від неї визнання підтвердження нашої мужности, перестати змушувати її допомагати вам, сподіватися почути від неї відповідь на своє запитання. Деяким чоловікам доведеться розчаровувати її. Якщо ви - пасивний чоловік і роками ходите навшпиньки навколо своєї дружини, ніколи не збурюєте її спокій, тоді настав час зробити це. Протидійте їй, роздратуйте її. Для тих із вас, хто належить до нестриманих чоловіків (включно з переможцями), це означає, що ви перестаєте погано з нею поводитися. Ви відпускаєте її як об’єкт вашого роздратування, тому що відпускаєте її як ту, що робила вас чоловіком. Покаяння для жорсткого чоловіка означає, що він стає добрим. Обидва типи все ще звертаються до жінки. Вид покаяння залежить від того, як ви до неї ставилися.

Проте багатьом молодим чоловікам я порадив би порвати з жінкою, з якою зустрічаєтеся, тому що вони зробили її своїм життям. У його всесвіті вона була сонцем, навколо якого він обертався. Чоловік потребує орбіти набагато більшої, аніж жінка. Йому потрібна місія, життєва мета, і йому потрібно знати своє ім’я. Тільки маючи це, він достойний жінки, тому що тільки тоді він справді має щось, куди може її запросити. Приятель розповів мені, що в африканському племені Масай юнак не може залицятися до жінки, допоки не вб’є лева. По-їхньому це означає - допоки він не пройшов ініціяцію. Я бачив надто багато молодих чоловіків, які вдавалися до чогось на зразок емоційної розпусти з молодими жінками. Такий переслідуватиме її, і не для того щоб запропонувати силу, а щоб відпити з її краси, щоб отримати від неї підтвердження своєї мужности і відчути себе чоловіком. Вони вестимуть серйозні задушевні розмови. Проте він не зв’яже себе обітницею, він не здатен проявити відданість. Це нечесно щодо цієї молодої панянки. Через рік таких стосунків люба подруга сказала: «Я ніколи не була певна в тому, ким є для нього».

Коли ми відчуваємо, що нас тягне до золотоволосої жінки, слід усвідомити, що в гру вступає щось глибше. Ось що з того приводу каже Блай:

Що означає, коли чоловік закохується в сяюче обличчя з іншого кутка кімнати? Це може означати, що йому потрібно попрацювати душевно. Тут ідеться про його душу. Замість домагання цієї жінки і спроб залишитися з нею наодинці ... йому самому потрібно усамітнитися, можливо, в гірській хатинці, місяців на три, писати вірші, спускатися човном по річці і мріяти. Це врятувало б деяких жінок від багатьох ускладнень.

(«Сталевий Джон»)

І знову це не дозвіл на розлучення. Чоловік, котрий одружився з жінкою, урочисто їй присягнув, ніколи не зцілить свою рану, завдавши іншої тій, котру пообіцяв любити. Буває, що його покине жінка - але це інша історія. Занадто багато чоловіків бігає за нею, благаючи не йти. Якщо вона йде, це, можливо, тому що вам треба провести певну душевну роботу. Я хочу сказати, що чоловіча подорож завжди забирає чоловіка від його жінки, для того щоб він міг повернутися до неї, маючи відповідь на своє питання. Чоловік не йде до жінки, щоб набратися сили. Він іде до неї, щоб запропонувати їй силу. Ви не потребуєте жінки, щоб стати великим чоловіком, як і великий чоловік не потребуєте жінки. Як сказав св. Августин: «Дозволь моїй душі прославляти тебе за всіх цих красунь, але не дозволяй їй прихилитися до них через пастку кохання», пастку згубної звички, тому що ми передали жінці нашу душу на затвердження.

Але тут існує ще глибша за наше питання проблема. Чого ще ми бажаємо від Золотоволосої Жінки? Що то за біль, який ми намагаємося разом із нею вгамувати? Милосердя, втіха, врода, захоплення - одно слово, Бог. Без жартів. Ми шукаємо саме Бога.

Були часи, коли Адам пив із глибин джерела всієї любови. Він - наш перший батько і прообраз - жив у нерозривному спілкуванні з найзахопливішим, найпрекраснішим і найпіднесенішим Джерелом життя у всесвіті. В Адама був Бог. Це правда, недобре чоловікові залишатися самотнім, тож Бог у своїй смиренності дав нам Єву, дозволив нам потребувати також її. Проте щось сталося при Гріхопадінні - щось змістилось. Єва заступила в житті чоловіка Бога.

Дозвольте мені пояснити це. Змій не обманював Адама. Чи ви про це знали? Ап. Павло розтлумачив це в Першому посланні до Тимотея (див. вірш 2, 14). Адам згрішив не тому, що його обманули. Його гріх інший - у певному сенсі набагато серйозніший, тому що він чинив його з розплющеними очима. Не знаємо, як довго це тривало, але в Едемі був період, коли Єва згрішила, а Адам - ні; вона вже скуштувала, а в нього все ще був вибір. Гадаю, в його серці щось на кшталт: я втратив мою ezer kenegdo, мою душевну подругу, мого найважливішого товариша, що колись в мене був. Не знаю, яким буде життя далі, але знаю, що без неї я жити не можу.

Адам надав перевагу Єві перед Богом.

Якщо ви гадаєте, що я перебільшую, просто озирніться навколо. Подивіться на всі твори малярства, поезії, музики, драми, присвячені прекрасній жінці. Прислухайтесь, якою мовою чоловіки змальовують її. Завважте потужну одержимість у дії. Хіба це не поклоніння? Чоловіки приходять на цей світ без Бога, котрий був нашою найсокровеннішою радістю, нашим екстазом. Страждаючи невідомо за чим, ми зустрічаємо доньок Єви - і нас колишніх уже немає. Вона - найближча від усього, що ми коли-небудь зустрічали, вершина творіння, саме втілення Божої краси, і таємниці, і ніжности, і привабливости. Їй випадає не лише наше прагнення Єви, але разом з тим - наше прагнення Бога. Чоловік без його справжньої любови, його життя, його Бога, знайде іншу. Чи існує краща заміна, ніж Євині доньки? Ніщо з усього творіння навіть близько не може зрівнятися.

Молодому чоловікові, який, починаючи з восьмого класу, завжди мав дівчину, я порадив на один рік розірвати стосунки, відмовитися від будь-яких побачень. Із виразу його обличчя ви могли б подумати, що я порадив йому відрубати собі руку... чи щось гірше. Розумієте, про що тут ідеться? Завважте, що боротьбу з порнографією чи мастурбацією вести набагато важче, коли ви самотні, пригнічені або прагнете хоч якоїсь утіхи. Це почуття стане ще потужнішим, коли ви наблизитеся до своєї рани. Прагнення позбутися болю і тяга до інших розрадників можуть видатися непереборними. Я спостерігав це в багатьох чоловіків. Я знаю про це з власного досвіду. Але якщо це вода, якої ви по-справжньому спраглі, тоді чому ваша спрага не вгамовується після ковтка? Це не та криниця.

Нам слід перевернути вибір Адама, надати перевагу Богові перед Євою. Нам слід йти з нашим болем до нього. Бо лише в Богові знайдемо зцілення нашої рани.


Розділ 5. БИТВА ЗА СЕРЦЕ ЧОЛОВІКА | Дике серце. Таємниця чоловічого серця | Розділ 7. ЗЦІЛЕННЯ РАНИ