Клер: Ми з Генрі саме збираємося виходити. Нині полудень, падає сніг. Натягую чоботи, цієї ж миті дзвонить телефон. Генрі простує коридором до вітальні, щоби підняти слухавку. Чую, як відповідає: – Алло, – і відразу, – справді? Ну, ні фіґа собі! – Відтак: – Стривайте, візьму папір… – Тривале мовчання, що переривається лише словами: – Зачекайте, поясніть. Роззуваюся та знімаю верхній одяг. Тихенько, у самих шкарпетках, прокрадаюся до вітальні. Генрі сидить на дивані та щось несамовито записує. На колінах, як маленьке кошенятко, лежить телефон. Сідаю біля нього, а він розпливається в усмішці. Дивлюся у його записник. Зверху на сторінці написано: «4 гени: на 4, атемпоральний 1, синхронізуючі імпульси, новий ген = мандрівник у часі?? Хром = 17 x 2, 4, 25, 200 + повторює ініціативну групу лікування, пов’язано зі ст'aттю? Ні, + забагато допамінових рецепторів, які протеїни???» І розумію: Кендрік це зробив! Він усе зрозумів, у всьому розібрався! Не можу в це повірити. Він це зробив. Що тепер? Генрі кладе слухавку та повертається до мене. У нього такий остовпілий вигляд, як у мене відчуття. – І що далі? – запитую. – Він збирається клонувати гени та підселити їх до миші. – Що? – Він збирається створити мишей, які мандруватимуть у часі. І потім лікувати їх. Одночасно починаємо реготати. Відтак танцюємо, кружляючи кімнатою. Сміємося і танцюємо доти, поки, важко дихаючи, не падаємо на диван. Зачудовано дивлюся на Генрі: чому на клітинному рівні він такий незвичайний, такий інакший, коли він – просто чоловік, у білій сорочці та теплій куртці, чия рука на дотик – звичайнісінька рука, зі шкіри та кісток, чоловік, який усміхається, як звичайнісінька людина. Я завжди знала, що він не такий, як усі. Зрештою, і що? Лише якихось кілька літер у коді? Але чомусь це має велике значення. І ми якось мусимо це змінити. А десь, у іншому кінці міста, доктор Кендрік сидить у своєму кабінеті, роздумуючи над тим, як вивести мишей, які б не підкорялися часовим правилам. Сміюся, втім, це – питання життя та смерті. Зупиняю в собі сміх і прикриваю рота рукою.Понеділок, 16 лютого 1998 року (Клер двадцять шість, Генрі тридцять чотири)