Слово до земляків
Ну то що ж, землячки — "трудоробчики",
посмутились тепер, причаїлися.
Де ж усмішки глумливі поділися.
Посміхались колись над Петлюрою,
то ж посміймось тепер під комуною.
Ви з своїх діячів насміхалися,
до московських катів прислухалися.
От і маємо вже їх мільйонами,
що нас пруть на Сибір ешельонами.
Ленін брехні точив, мов для дурників,
а ви слухали всіх тих халтурників.
Правди з Москви не діждалися,
славно з себе самі насміялися.
Тепер брехні Москви мохом вкрилися,
а нам ярма смарі залишилися:
Біло-царські брудні, засмальцьовані,
на комуністично, в кров пофарбовані.
До колгоспів нас голодом загнано,
все, що мали, Москвою загарбано.
Рідну мову, культуру задушено,
для Москви, як рабів, робить змушують.
В Москві норми для кожного зладжено,
підганяйлів на шиї посаджено
і назвали те все "стаханівщина",
а насправді то є сатанівщина.
За протести, Сибір та в'язниця жде,
знайти правду надії немає ніде,
а хто сміє бажати буть вільними,
тих Москва уважає божевільними…
Не з злорадости я ці слова пишу:
гіркий жаль за всіх нас я в душі ношу,
що нагоду таку ми прогавили,
на коліна себе ми знов поставили.
Сини й дочки за всіх нас караються,
підняти з колін намагаються,
Москві правду без страху виказують,
до волі для себе і інших народів показують.
І хоч в тюрмах, таборах знаходяться
Але, імена їх по світі розходяться,
світлі вчинки їх інших окрилюють,
тьму в'язниці народів розвіюють.
1970 Михайло Дорошенко.