home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



Юрій Горліс-Горський у відвідинах Холодноярців

В червні 1942 року несподівано, вдруге, прибув до Олександрівки Юрій Горліс-Горський. Зібрався гурт свідомих, активніших селян Олександрівки, для яких Горський зробив доповідь. Зміст її подаємо тут в узагальненні, з пам'яти.


Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Юрій Горліс-Горський на відвідинах Холодноярщини 1942 р.


Він докладно розповів про хід воєнних подій і знову про незгоду між бендерівцями і мельниківцями. Згадав і про братовбивчу між них стрілянину в Кам'янці Подільському. Розповів чимало й інших новин.

— Треба визнати, що бандерівці в багатьох містах у німців мають перевагу й успіх, — говорив доповідач, — а з мельниківцями німці не хочуть рахуватись. Але нас зобов'язує одна Соборна Україна, а не дві і ми мусимо спільно у згоді за неї боротись.

— Ми радили Бандері контроверсійного проголошення "відновлення" Української Державности не робити, — продовжував доповідач, Ю.Горський, — а вичікувати на нагоду, щоб таке проголошення зробити у згоді, однодушно в столиці України, в золотоверхому Києві, а не на провінції України, у Львові. Та Бандера на це рішуче не погодився.

— Сьогодні зв'язкові бандерівців, ганяючись за зненавидженими мельниківцями, скрізь вештаються по цілій Україні. Як вам відомо, у вашій Олександрівні, більш як місяць тему, мене "братіки" підсунули німцям, як шпигуна і пробув я під арештом майже тиждень. Думаю, що й тепер вони за мною слідкують, — освідчив Юрій Горський.

Розповів присутнім доповідач і про арешт Бандери та Стецька й інших помішників.

— Ґебельс, — пояснював Горський, — закликав був Бандеру і мав його запитати, яку кількість війська він може змобілізувати в Україні, вразі потреби? На це Бандера бундючно мав відповісти, що найменше 5 мільйонів. То цього хитро-мудрому Гебельсові було досить. Він зміркував так: " Німці воюють, проливають кров у війні з большевиками, а коли вони обезсиліють і їх переможуть, то Бандера, мовляв, змобілізує 5 мільйонів українського війська і знищить наше запліччя в одну ніч"…

— Тому Гебельс, — на закінчення доповіді сказав Горський, — рішуче вимагав щоб Бандера відкликав своє контроверсійне проголошення, але вони зі Стецьком відмовилися, а тому їх обох арештували, а з ними й інших їхніх помішників.

Присутні на цій доповіді Ю. Горського гостро засудили такі нерозважні деструктивні дії Бандери та його однодумців. Вони підкреслили, що Державність України належить проголошувати не у Львові, а в серцістолиці України, в золотоверхому Кнєві, бо ж мова в тому проголошенні не нро Галицьку, а про Соборну Українську Державність.

Один з присутніх з огірченням додав:

— Вороги України нас поневолюють і ділять, а наші запаморочені підпомагачі, свідомо чи ні, до решти нас знищують. Коли ж тепер блиснула хоч маленька надія для нас на краще, то знайшлися свавільці, що ширять між нами незгоду, ворожнечу й анархію, як і в минулому.

— Осуджуємо все це, — зауважив і автор цих рядків, — бо ніяке повстання проти німців для нас є зараз не актуальне. Воно б загрожувало нам самовинищуванням. Тому на бандерівський провід ми не повинні мати ніяких надій. Тримаймо зв'язок з проводом ОУН Мельника та уважній слідкуймо за ходом воєнних подій.

Оселившись в Олександрівці, Горліс-Горський наполегливо працював над доповненням другого тому його праці "Холодний Яр" матеріалами, зібраними від холодноярців. Крім того, він готувався відвідати ті місця, де 1920 року, під час холодноярського повстання, він бував на коні або й пішки маршував по лісах і селах. Дуже був втішений, що має тут чимало своїх приятелів-однодумців і що старенькі батьки покійного отамана холодноярського повстанняя Василя Чучупаки ще є в живих.

Була друга половина червня 1942 року. Ми ждали нагоди поїхати в заліснену холодноярську округу, поглянути на стежки, якими часто доводилось колись ходити з рушницею чи гранатою в руках або ж за поясом.

Колишні холодноярці, а нинішні коменданти Филоненко і Закревський /розстріляні німцями восени 1943 року/, приготували пару підвід і ми з Олександрівки вирушили в дорогу. Відпочивши в Головківці поїхали через ліс біля славного минувшиною Мотриного манастиря, що височів над Холодним Яром.

Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Родина отамана Василя Чучупаки


Горліс-Горський з захопленням оглядав цю прекрасну місцевість, підкреслюючи великі зміни за минулі 20-ть років, коли він тут маршував. А проїжджаючи біля манастиря, Горський з жалем зауважив.

— Який же він, цей манастир, був тоді гарний і гордий за своє існування. Я не раз у ньому бував на Богослуженні, як прекрасно співав тут хор черниць. Тут же, на Великдень 1920 року ми, разом з посками, святили свою зброю, — пригадав собі Ю. Горський. 3 ближчих сел збирався народ до манастиря щоб помолитися, славити Воскресшого Христа і посвятити паски.

Навколо церкви чарівним барвистим поясом стояло із кошиками з пасками безліч людей з побожними обличчями, з радісними очима, святочно одягнених. Нас, холодноярських козаків, розмістили позаду людей. Коли ж почало розвиднятися і архимандрит вийшов з церкви з хресним ходом, щоб розпочати освячення пасок, ми тоді хутенько поклали між пасками свою зброю. І в цей спосіб ми освятили з пасками нашу зброю, якою, свяченою били ворога.

Проїхавши манастирище і Креселецький ліс, спустилися вниз, до села Медведівки де й заночували. Розговорились із старостою Медведівки і виявилося, що й він є колишній учасник холодноярських подій. Пізніше він переховувався від комунарів та їх яничар де міг, а з приходом німців вернувся у своє село і став старостою.

Кажуть, що гора з горою не сходиться, а ми ось після 20-ти цих тяжких років таки зійшлися й говорили, згадуючи минулі героїчні події.

Староста села, сердечно вітаючись з Горліс-Горським, казав:

— Дякуємо Богові що ви, побратиме, живий та взялися за труд описати той наш пекучий вогонь, що вибух проти ворожої московської навали з її комунарством незгасимим полум'ям Холодного Яру. Та, на жаль, надто мало нас тоді було щоб оборонити Україну від червоної навали. Хоч комунарія наш той вогонь пригасила, але в вогнищі тому тліє, завжди жевріє іскра. Маймо ж віру і надію, що прийде час і вона розгориться у незгасиме всеукраїнське вогнище.

При цій зустрічі, у зв'язку з прибуттям Ю. Горліс-Горського було докладніше усталено програму дій.

Зокрема треба було повідомити населення околишніх сіл про урочисте Богослуження в наступну неділю, в селі Медведівці та відслуження панахиди над могилою Славної Пам'яті Отамана Василя Чучупаки /Деркача/. Було приведено в належний порядок його могилу й огорожено її парканом, та почищено металевий хрест, на якому внизу було прикріплено тризуб.

Ю. Горліс-Горський поспішив у невеличке село Мельники щоб відвідати стареньких батьків покійного отамана, які жили там з молодшим сином і дочкою.

Прибулі пояснили батькам, що це загостили до них у відвідини побритими їхнього покійного сина.

— Радо вас вітаю, і щиро дикую ним, що не забули й про нас — старих, — відповів старий Чучунака.

Побачивши на сінокосі отаманового брати Михайла та сестру Ярину, Горський поспішив до них. Помітивши якихось невідомих людей, гребці, що були на сінокосі, зійшлися й обступили Ю.Горліса-Горського. Він пізнав поміж ними декого з колишніх холодноярцін і братерськи з ними вітався.


Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

При цій зустрічі Ю, Горліс-Горський зробив чимало на сінокосі фотографій, а зокрема стареньких батьків от. Чучупаки, брата й сестри та побратимів-холодноярців.

Повечерявши за гостинним столом родини Чучунаків, відвідувачі вернулись у Медведівку.

Наступного дня, в неділю, з самого ранку в Медведівку йшли гурти людей з ближчих і дальших сіл та й з Чигирина на урочисте Богослуження.

Прибув із Суботова і колишній холодноярський старшнна, а нинішній староста села, що володів німецькою мовою, Лука Полудень. Прийшло ще кілька осіб, колишніх учасників холодноярського повстання, та поспішали гурти молоді, зацікавлені подіями недавно ще минулого.

Десь перед 10-ю годиною на шкільному подвір'ї почалася служба Божа. /Кам'яна церква, що була в середині села, була дуже комунарами спустошена /. Служили її два скромно вдягнутих священика, з яких один був навіть босий. Співав хор, наскоро зібраний старшим досвідченим диригентом. Той зворушливий спів ще й сьогодні бренить не лише в моєму серці, а мабуть і в серцях присутніх, що були на тому урочистому Богослуженні.

Після служби Божої всі походом прийшли до могили от. Василя Чучупаки. Люди стали навколо могили, побратими по зброї стали в почесну варту.

Коли панахиду відправили і священик виголосив "Вічная пам'ять", то очолена Фелоненком, почесна варта дала з рушниць трикратний салют.

На згадку про цю подію Ю.Горліс-Горський зробив ще кілька знімок.

Після панахиди родина отамана Чучупаки покликала на спільний поминальний обід всіх присутніх. При обіді, який був приготований в зеленій садибі Чучупаків, ще раз піднісся гучний спів "Вічная пам'ять".

Старенькі батьки покійного отамана в сльозах дякували присутнім за вшанування пам'яті їхнього сина, а зокрема Юрію Горліс-Горському, що прибув аж із далекої Галичини, щоб відвідати дорогі сторони.

Ю. Горліс-Горський був безмежно зворушений цією величавою урочистістю. При цьому він сказав коротеньку доповідь:

— Дорогі побратими і всі присутні! Не знати, на жаль, коли ми доб'ємося Правди, за яку склав голову Василь Чучупака, його брати і побратими-однодумці, бо між нами знову немає згоди, та й не знати коли її доб'ємося.

Колись Головний Отаман Симон Петлюра сказав:

"Зовнішній ворог нам був би не страшний, коли б ми перемогли нашого ворога внутрішнього, незгоду між собою, та коли б ми мали більше почуття відповідальности й любови перед Україною".

Цій війні кінця не видно. Хай вороги нищать самі себе, один другого, а ми мусимо готувати свої сили, — на прощання говорив Ю. Горліс-Горський.

Після закінчення урочистости Ю. Горліс-Горський лишився ще на пару днів у Медведівці, щоб обговорити в моїй присутності організаційні справи, та доповнити додатковими даними свою книжку і збірними інформаціями про холодноярців, а потім вернувся в Олександрівку.

В Олександрівці він упорядкував свої записи, виготовив зроблені фотографії і збираючись в поворотну дорогу запевняв усіх нас що, як не він то хтось інший за його дорученням будуть нас відвідувати.

Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років


Єградківська трагедія | Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років | Слово до земляків