28.12.

Хлопці з двору, Іслам і Казбек, не дають спокою. Тут таке: Хейда і Лунет прийшли до Акбара. Він удома.

Набирають у нього води. Чомусь у квартирі тьоті Мар’ям, на першому поверсі, вода капає, а в нас ні. І на верхніх поверхах води немає. Усі йдуть до них по воду. Черга з відрами в під’їзді.

А Іслам і Казбек пішли за дівчатами і давай до них чіплятися. Лунет зраділа, а Хейда нажахано заскочила до мене. Сховалась. Казбек та Іслам стали ломитись у наші двері. То води попити попросили, то ялинку побачили. Кажуть:

— Чому у вас ялинка стоїть прикрашена?! Не годиться!

— Завжди стояла ялинка на Новий рік і буде стояти! — виштовхнула я їх.

Потім вони постукали і ввалилися знову.

— Я не вийду! — каже Іслам.

— Забирайся! — кричу я. — Пішов геть!

У мене вже руки болять їх виштовхувати зі своєї квартири.

А він:

— Я до вас у гості!

— Забирайся, а то я з мамою до вас у гості прийду! — говорю.

— Стусана одержиш!

А я:

— Це ти одержиш стусана! — і вдарила його прямо по пиці.

Він як завиє:

— У вас у квартирі цигарковим димом пахне!

— Звичайно, пахне, — кажу. — Ти ж сюди зайшов! — і як дала йому стусана. Іслам і Казбек прожогом вилетіли за двері.

Хейда так і не змогла вийти по свої відра. Сидить у мене. Хлопці її біля моїх дверей ловлять. За ноги хапають.

16.00. Я і Хейда вирішили поскаржитися тьоті Іслама й Казбека. Вони — поганці.

16.30. Ходили ми з мамою до тьоті цих хлопців. Хейда забоялася скаржитись. Вирішила залишитися «хорошою».

Ще до нас якийсь чолов’яга днями у двері стукав. Дуже підозрілий.