home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



12

Варя Лукашевич похапцем повечеряла, допомогла тітці помити посуд, підмела підлогу і, раз у раз поглядаючи на годинника, почала переодягатись. Вона вдягла своє краще плаття, причепурилась перед дзеркалом, акуратно причесалась.

У тітки на столику лежала красива брошка — зелена бабка з золотими очима. Варі дуже хотілось приколоти цю брошку собі на груди, та попросити в тітки не насмілилась і тільки нишком зітхнула.

Захекавшись, дівчина добігла до зупинки тролейбуса, стрімголов ускочила в розчинені двері. Жорж, напевне, вже давно чекає. Що коли він розгнівається й піде собі?

Від цієї думки Варі стало холодно. Чому так повільно котиться тролейбус? Він же повзе як черепаха!

Як ще далеко! Чотири зупинки залишилось. А Жорж стоїть на мосту, вдивляється в пішоходів, шукає її очима. Лишилось проїхати ще дві зупинки. Чому кондуктор так довго не відправляє машини? Нарешті таки рушила! Тепер — на наступній зупинці виходити. А може, вискочити й побігти? Ні, тролейбусом таки швидше!

З завмираючим серцем Варя зупинилась на мосту, шукаючи очима Жоржа. Оце — лівий бік. Отут, біля парапету, він повинен її чекати. Де ж він? Невже не дочекався, пішов? Що коли позвати його, гукнути на всю силу так щоб заглушити гуркіт трамваїв і сигнали машин?

Вона стрепенулась, як пташка, коли Жорж несподівано виринув з юрби і обняв її за плечі.

— Фасониш, Варварочко?

— Як це? Не розумію.

— Щоб кавалер тебе чекав?

— Пробач, Жорже. Я й так утекла із зборів. Були в нас збори нашого класу.

Жорж скривився:

— Збори, клас... Не бачу практичних перспектив. Ти в ресторані першого класу бувала? Ні? Так і знав. Сьогодні, Варварочко, кіно відкладаємо. Підемо в «Ялту»!

Вони зайняли окрему кабінку ближче до естради, де розташувався струнний оркестр. Жорж замовив вечерю і пляшку вина.

Від вина і музики, від чорних, з полиском Жоржевих очей у Варі тихо крутилась голова, палали щоки. Вона бачила тільки ці очі та ще Жоржеві червоні губи, відчувала його долоню, яка стискала її безвольні пальці. Бачила ще широке пальмове листя, і їй здавалось, ніби вона в невідомій південній країні, де немає буркотливої тітки, де тільки вони удвох із своїм любим, хорошим Жоржем.

А Жорж нахилився зовсім близько, ось він обняв за стан, і каже... Що він каже?

Варя напружує всю увагу, щоб вдуматися в Жоржеві слова.

— Ми, Варварочко, повинні виїхати звідси. Куди? У багате приморське місто, де завжди повно курортників. Ти будеш принцесочкою і не знатимеш, куди дівати гроші. Родичі пишуть, що мені можна влаштуватись директором ательє. Директором! Ти повинна дати відповідь: так чи ні? Якщо так, кидай школу, кидай тітку — адьє! Довго не думай — друг я тобі чи не друг?

Варі стало страшно від цих слів — чому, вона й сама не знає. Може, тому, що треба кидати школу, а як тоді буде — невідомо.

Вона пригадує тітку, її дорікання шматком хліба. Тітка теж каже: «Кидай школу і ходімо на базар, матимеш заробіток. Не всім бути вченими».

Як сказав Жорж? «Так чи ні!»? Якщо ні — знову буде тітка, і ніколи не буде ні Жоржа, ні приморського міста.


Золота медаль

— Варварочко, ти не сумнівайся,— пристрасно шепоче Жорж.— Люблю я тебе? Люблю гаряче. Професія моя — краще не треба, жива монета. Об чім же розмова? Може, ти не любиш? Тоді — прощай, розійдемось, як у морі кораблі. А любиш — подумай, хто миліше серцю, з ким краще: чи з дружком вірним полетіти, чи залишитись? Тільки, щоб голови не морочити. Вибачай, ждати не буду. Ех, Варварочко, яка житуха буде в нас із тобою! Незабудочка ти моя, Варварочко, сирітка на білім світі! Чи бачила ти хоч раз білотрубий пароплав?

Все ближче й ближче Жоржеве обличчя. Червоні губи, а над ними маленькі вусики, наче намальовані. А очі — як дві вишні, помазані маслом. Оркестр гримить і гримить, шумить синє море, білотрубий пароплав одчалює від пристані, майорять білі хустинки, Жорж підливає в бокал вина...


предыдущая глава | Золота медаль | * * *