home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Пересторога й наказ Командарма. Невиконання наказу — причиною трагедії. Чому саме не виконано наказу

Червоні москалі перемагали білих. Армія ген. Денікіна, здавши червоним такі великі міста як Харків, Полтаву й Київ, вже не відступала, але відбігала швидко й панічно, в загальному напрямку з півночі на південь. Її глибоке запілля, що в ньому перебувала армія УНР, перетворювалося, в другій половині грудня 1919 р., на запілля безпосереднє. Командувач армії Зимового Походу ген. М. Омельянович-Павленко перестеріг командирів дивізій про небезпеку схрещення шляхів відступу Добрармії з шляхами армії УНР і наказав усім частинам перейти, з метою звільнення шляху відступу денікшців, на східній бік великого Білоцерківсько-Уманського шляху й затриматися в присілках і хуторах.

К-ир 3-ої дивізії полк. Трутенко одержав такий наказ 24-го грудня, пізнього вечора і негайно викликав на нараду Начальника Оперативного Відділу штабу дивізії полк. Крата, що виконував тоді обов'язки відсутнього Начальника штабу дивізії, полк. Гната Стефанова. З'ясувавши ситуацію, полк. Крат звернув увагу Комдива на те, що ніч була темна й морозна; на дворі бушувала хуртовина й засліплювала снігом очі; змобілізування великої кількости возів під хворих вимагало яких 4–5 годин часу. Усе це стояло на перешкоді до негайного вимаршу. Висновок Крата був такий: «Прийнявши під увагу всі за і проти, я вважаю, що найбільш відповідною годиною вимаршу була б 6-та година ранку. Я вирахував, що вимарш в цій годині дасть дивізії можливість відійти ще перед тим, як денікінська кіннота наблизиться до Животова».

Полк. Трутенко погодився з таким висновком і видав наказ, згідно з яким дивізійна колона мала бути на шляху, готова до вимаршу, о годині 6-ій ранку, 25-го грудня.

Згідно з наказом, дивізійна колона була на призначену годину на шляху, в напрямку на с. Стадницю-Високе, готова до вимаршу. Було, звичайно, ще темно, бо ж це був грудень, але хуртовина минула. Усе ж мороз був дошкульний, а різкий вітер ще його збільшував. Як аванґард, рушила вперед кінна сотня сот. Шульги, з 9-го Стрілецького полку; арієрґард становила кінна сотня 8-го Чорноморського полку, на чолі з сот. Любимцем, що чекала на вимарпх у хвості дивізійної колони. Віддаль від голови колони до арієрґарду була приблизно один кілометр. У північному напрямі, звідкіля сподівалися ворога, були вислані кінні стежі. Усім боєздатним воякам було наказано бути в бойовому поготівлі. Полк. Крат повідомив К-ра дивізії (полк. Трутенко, зо своїм найближчим оточенням, був іще в Животові), що дивізійна колона готова до вимаршу й чекає лише на його прибуття, або наказ вимаршу.

Минула 7-ма година, але полк. Трутенко ані сам не з'явився, ані не дав наказу вимаршу. Крат знову вислав кінного посланця до К-ра дивізії з повідомленням-пригадкою, що колона давно вже готова до вимаршу, чекае на нього, або йото наказ і без потреби мерзне. Трутенко не реаґував…

Знову минула ціла година, потім друга і третя. Ще раз посланець і ще раз те саме: К-ра дивізії мовби не існувало… Старшини й козаки змерзли до кісток. Щоб якось дати собі раду з морозом, тупали ногами, махали руками, підскакували і т. п., але це все вже й не дуже помагало. На возах мерзли хворі на тиф; чимало з них були вже непритомні… К-ир дивізії, полк. Трутенко, все ще залишався в Животові й не давав про себе знати…

Ситуація стала загрозливою, бо ж денікінці безсумнівно вже наближалися до Животова. Те, що вислані кінні стежі в північному керунку, не повернулися, ще більше зміцнювало передчуття небезпеки. Це змусило полк. Крата удатися до К-ра дивізії особисто. Можна лише дивуватися, як міг він так довго витримати.

Полк. Трутенко не був навіть іще одягнений до походу… Побачивши це, полк. Крат відчув раптом, що в його середині щось, ніби клубок, здавило його серце, понеслось у гору й стало поперек горла. Напруживши всю силу своєї волі, щоб не «вибухнути», він кашлянув і, ставши «на струнко», запитав:

— Пане полковнику! Чому до цього часу нема наказу для вимаршу?

Трутенко відповів, ніби йшлося про щось цілком звичайне й само собою зрозуміле:

— Та бачите, я не міг дати наказу вимаршу, бо ще не готова футряна шапка для моєї «дружини», що її замовлено в місцевого жида…

«Почувши таку несамовиту відповідь», оповідав пізніше полк. Крат, «я думав, що мене, як кажуть наші брати галичани, «шляк трафить», але витримав і з удаваним спокоєм запитав:

— Чи ви розумієте, що затримання вимаршу може скінчитися трагедією?

У відповідь, Трутенко гнівно крикнув:

— Джуро! Біжи до жида й приведи його сюди, живого чи мертвого, разом із шапкою…

«Я знову став „на струнко" й доклав Комдиву, що вертаюся до колони й негайно розпочинаю вимарш.»

Десь між годиною 12-ою й 1-ою п. п., колона нарешті рушила з місця. Незабаром дивізійну колону дігнав полк. Трутенко. Ставши на чолі колони, він відразу почав лаяти жида за «неакуратність» і звалювати на нього всю вину за спізнений вимарш…


З делегацією до Головної Команди УГА. Мій поворот до м. Животова. Перед фактом доконаної трагедії. Наочні свідки | Трагедія 3-ої дивізії армії УНР | Перебіг трагедії Кіннота ліворуч! До бою! Безборонна колона. Полк. Трутенко на «широких алюрах»…