home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Порушення мовчанки анонімним дописувачем. Ґльорифікація на тлі неправдивих біографічних даних. Спростування ген. Крата. Д-р М. Шляхтиченко реагує на спростування демагогічними гіпотезами. Потреба виявлення правди

2-го лютого ц. р., в «Свободі» ч. 22, вміщено анонімний допис під заголовком: «Генерал Валентин Трутенко». Статтю написано в добрім намірі вшанувати пам'ять покійного полк. Трутенка з приводу 10 роковин його смерти. На жаль, анонімний автор подав неправдиві біографічні дані. Головні з них наступні:

«Ген. Трутенко був полковником на початку 1-ої світової війни і командував 175-м Батуринським полком. За його сміливі й удатні напади на російсько-большевицькі військові з'єднання, дістав від Української влади пропам'ятні відзначення, а совєтська влада виписала за його голову 750 тисяч карбованців».

Це лише частина фальшивих тверджень про полк. Трутенка в дописі анонімного автора.

Полковником і командиром полку, на початку 1-ої світової війни, Трутенко не був а не міг бути, бо ще в 1916-му році він мав ранґу сотника і лише в тому році його підвищено до ранґи підполковника. Дописувач не згадав, що полк. Трутенко командував 3-ою дивізією лише від 6-го до 25-го грудня 1919 р. Автор допису залишив читачам враження, що Трутенко вернувся з Зимового Походу на чолі 3-ої дивізії, довершивши героїчних нападів на більшовиків, за що його відповідно нагороджено Українською владою… Підчас перебування в Зимовому Поході 3-тя дивізія була на тилах денікінців, а не більшовиків, і тому, як слушно зауважив ген. Крат у свойому спростуванні, Трутенко не робив, бо навіть якби й хотів, то не міг би робити «сміливих і удатних нападів» на червоних з тієї простої причини, що з жодними «російсько-большевицькими військовими з'єднаннями» він навіть не спіткався. Якщо й можна говорити про якийсь удатний напад у тому часі, то тільки про напад денікінців на 3-тю дивізію. Щождо «пропам'ятних відзначень» і то спеціяльно за «сміливі й удатні напади», як це твердить анонімний автор допису, то таких взагалі не було й тому полк. Трутенко відзначень дістати на міг. Єдиною нагородою для всіх учасників Зимового Походу був Орден Залізного Хреста.

Титулування Трутенка генералом безпідставне. Він зголосився до армії УНР в ранзі полковника й його Уряд УНР не підвищив у ранзі, бо він занапастив довірену йому 3-тю дивізію.

Ми, бувші вояки 3-ої дивізії, що здобули їй почесну назву «Залізна», не можемо промовчати анонімний допис, що фальшує історію Зимового Походу й ґльорифікує того, хто завинив її знищення.

Тому й ген. Крат, — свідок трагедії — послав спростування в «Свободу», ч. 35, 25-го лютого ц. р. Своє спростування ген. Крат обмежив до участи полк. Трутєнка в Зимовому Поході й заперечення його генеральського ранґу. Від ревеляцій, що мали б виповнити «сторінку ганьби», ген. Крат стримався свідомо, бо все ще вважав це не на часі. Зараз після того ген. Крат одержав анонімного листа з погрозами…

Після спростування Крата виступив д-р М. Шляхтиченко у «Свободі» чч. 58 та 159 і 29-го березня ц. р. в статті «Пам'яти ген. Валентина Трутенка». В першій половині своєї статті автор, що абсолютно не знає обставин, в яких відбулася катастрофа 3-ої дивізії, пише: «Прочитавши завваги генерала Крата „Про полковника В. Трутенка й Зимовий Похід", набув враження, що пан генерал Крат пам'ять покійного Трутенка кривдить». При цій нагоді, д-р Шляхтиченко виправляє, як він делікатно це окреслює, «деякі неточності» в біографічних даних полк. Трутенка, що їх подав у свойому дописі анонімний автор, і згадує часи своєї молодости (1916 р.), коли він уперше пізнав полк. Трутенка, тоді сотника й командира першої «роти школи підготови офіцерів государственного ополченія».

У другій половині статті, він намагається «кривду з набутого враження» направити. Закид «кривди» є голословний і автор не має чим закид свій конкретно підперти, а пише просто з симпатії до того сотника Трутенка, знайомство з яким є сполучене з минулою його молодістю. Він ставить питання, на яке не дає відповіді, і висловлює сумнів, не мавши можливости довести його рацію, й ці запитання та висловлені сумніви, робить підставою для оборони «покривдженого» Трутенка.

Шляхтиченко пише:

«А в мене постає питання: чи не має тут спроби звалити вину з «хворої голови та на здорову?»

І далі:

«Але маю великий сумнів, чи штаб 3-ої дивізії напередодні трагедії знав, що робиться в Тетієві, і чи він про це поінформував начальника дивізії, який був новою, неознайомленою з відносинами в дивізії людиною?»

Пан Шляхтиченко висловлює свій сумнів, але не пояснює, чому саме він цей сумнів має, хоч тут підстав до сумніву нема.

Висловивши здогад, що в дивізії були начальник штабу, начальник розвідки і зв'язку (що за надзвичайна «здогадливість»!), д-р Шляхтиченко з патосом запитує:

«Де вони були і що робили, щоб не сталося тієї сумної події?» Коли б автор статті, перед тим, як поставити таке питання, ствердив був, що всі «начальники» в штабі дивізії були десь зникли на той час, то це його запитання мало б сенс, але тому, що він не може ствердити те, чого не було, то таке його запитання є чиста демагогія. Виглядає, що інтенцією д-ра Шляхтиченка було підсунути читачам думку, що він таки знає, де в цій справі «собаку закопано». Було, мовляв, там «забагато полковників», що нічого не робили й тому завинили, а всю вину звалили на того бідного Трутенка, що між ними був «новий і чужий». Виразами: «новий, чужий, неознайомлений з відносинами в дивізії», на адресу полк. Трутенка, Шляхтиченко мимохіть зрадив, що він не високої думки про Трутенка в ролі командира дивізії. Кожний новий К-ир дивізії мусить з обов'язку запізнатися з усіми справами частини й бути в курсі подій. Він командує дивізією, а штаб дивізії йому підлягає й виконує його накази. Якщо новий К-ир дивізії, в цьому випадку Трутенко, на протязі 19-ти днів командування дивізією, все ще був «людиною новою й неознайомленою», як це припускає Шляхтиченко, то це лише може свідчити про те, що командування дивізією було Трутенкові не під силу.

При добрій волі й об'єктивному підході до справи трагедії 3-ої дивизії, п. Шляхтиченко, перед тим як публікувати свої здогади, міг би довідатись, бодай від того самого пполк. С. Довгаля, який, як він пише в своїй статті, був «впхнув» його до Персональної Управи Військового Міністерства, що про наближення денікінців звав не тільки штаб дивізії, але й її К-ир, полк. Трутенко, з наказу Командарма; що всі міри охорони були узгляднені, та що дивізія чекала в колоні на шляху, готова до вимаршу, на прибуття полк. Трутенка, або його наказу вирушити, на морозі й вітрі, цілих шість годин… Але якби п. Шляхтиченко до того ще довідався був, чому саме К-ир дивізії не дав був наказу вимаршу в призначеній годині — 6-ої ранку, — то напевно не було б усіх тих демагогічних запитів і сумнівів, що їх є повно в його статті.

У свойому прагненні «вибілити» за всяку ціну полк. Трутенка, д-р Шляхтиченко заходить, аж так далеко, що просто заперечує факт, що полк. Трутенко був командиром 3-ої дивізії, бо йому це «з дотичних документів не видно»… Він забув уже, що перед тим сам писав: «начальник дивізії, полк. Трутенко, був у дивізії новою людиною» (підкреслення наше). Із «Зимового Походу» Командира Омеляновича-Павленка і пполк. Допенка п. Шляхтиченко міг довідатись, що полк. Трутенка усунуто з посади Командира дивізії. Отже, не когось іншого, а тільки Трутенка. Зрештою, не можна ж доходити аж до такого абсурдного висновку (а це так у п. Шляхтиченка виглядає), що командири полків 3-ої дивізії, що ними були в той час полк. М. Крат і я, не знали, хто саме був їхнім командиром дивізії підчас Зимового Походу…

У своєму спростуванні ген. Крат, між іншим, пише, що якби полк. Трутенко був генералом, «він напевно звався б в армії УНР у 1919 році, «отаманом». Д-р Шляхтиченко передає це інакше: «Помилкове твердження ген. Крата, що в нашій армії лише колишніх генералів звали «отаманами» (підкреслення наше). Між одним і другим твердженням є різниця. Перше не виключає того, що «отаманами» в той час називали не тільки генералів, але й інших, а друге — виключає. Отже, покликання д-ра Шляхтиченка на те, що «отаманами» звали рівнож повстанських ватажків і К-ра 16-го п. Загону, Миколу Шаповала, хоч останній не був генералом, не суперечить твердженню ген. Крата.

Якби Шаповал був полковником, то його звали б полковником по ранзі; коли б він був к-ом полку, а мав би ранґу, скажім, сотника, то його звали б тоді полковником по посаді, але якби Шаповал був генералом, то його звали б тоді «отаманом» не по посаді, а з обов'язку. Те саме стосується й полк Трутенка. Зрештою, річ тут не в аргументації, а в конкретному факті: як було вже зазначено, полк. Трутенка не підвищено до ранґи генерала в армії УНР з тої причини, що він занапастив довірену йому 3-тю дивізію.

Покликування д-ра Шляхтиченка, як на підставу генеральської ранґи Трутенка, на те, що останнього було підвищено до ранґу генерала двома членами Директорії, що перебували в Празі, не витримує критики. По перше, члени Директорії — А. Макаренко і Ф. Швець, — що перебували в Чехо-Словаччині від кінця 1919 року, мали лише обмежені уповноваження від Уряду УНР і то виключно в рамах дипломатичної діяльности. У 1920-му році уповноваження ці були скасовані й водночас повищі члени Директорії відкликані назад, в Україну. Після того як Макаренко і Швець не виконали затвердженої Головою, Директорії постанови Уряду УНР про відкликання і в Україну не вернулися, вони залишились у Чехо-Словаччині в характері не дійсних членів Директорії, а лише — дезертирів і тим самим перестали бути членами Директорії. Рішення двох б. членів Директорії — покликання Трутенка на становище «військового міністра», підвищення його до ранґи генерала й підвищення у вищі старшинські ранґи кількох інших старшин, за «допомогою» новопризначеного «військового міністра», є нічим іншим, як тільки актами опереткового характеру, яких не можна брати поважно…


Сторінка ганьби | Трагедія 3-ої дивізії армії УНР | 3- тя Залізна дивізія напередодні Зимового Походу. Новий К-р дивізії. Назустріч трагедії