home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



XIII. УРОДИНИ ПЕРВОРОДНОГО СИНА РОКСОЛЯНИ

 Und mag dein Pfad in Zweifelsnacht verschwinden —

Das Kreuz am Wege wirst du immer finden.

Urns Kreuz geht dein, geht aller Menschen Wallen:

Am Kreuze m"ussen alle niederfallen.

Am Kreuze, ob sie noch so ferne irren,

Muss ihrer Wege R"atsel sich entwirren…

Дитина — се в цілості будучність, оперта на минувшині.


Вже семий раз сходив місяць над Стамбулом, відколи молода султанка Ель Хуррем свою службу розсилала, двері своїх покоїв на чотири спусти замикала, вікна в салонах своїх сама заслоняла, — материнський, маленький, срібний хрестик з великим болем серця зі шиї здіймала, на деревляний хрест з першого свого «калиму» прив'язала, м'ягким, золотистим шовком разом їх обвивала, темно-цеглястим і квітистим адамашком обкладала, у тверду, срібну парчу поклала й уважно між найдорожчі пам'ятки сховала…

Сховала в невеличку скриньку-деревлянку, де вже лежав дорогий для неї невольницький одяг, в котрім її вперве побачив володар трьох частей світу, як у нім скромно при дверях одаліски як служниця стояла…

Там вже лежав обвитий, одинокий, слюбний черевичок, котрий у крамі в Рогатині з матір'ю купувала…

Там був і кривавий платочок, котрим свою зранену ніжку на Чорнім Шляху, на Дикім Полі обтирала, коли йшла степами при чорних мажах скрипучих як татарська бранка і з утоми та з болю упала і під бісурменськими батогами всім своїм молоденьким тіленьком дрижала…

Там було і маленьке глиняне надщерблене горнятко, котрим у Бахчисараю і потому в Кафі з Клярою чисту воду пила. І пару засушених листочків, котрі під Чатирдагом, сидячи на возі, на пам'ятку з дерева зірвала. І маленький камінчик з святого Афону, де Божу Матір, що робити, питала…

Вже семий раз зійшов місяць над Стамбулом, відколи молода султанка Ель Хуррем свої сині очі біленькими руками закривала, і перший раз в житті свого мужа Сулеймана цілувала, і всім тілом дрижала, і про цвітучу й пахучу землю, і про синє небо, про батька і про неньку, про день і про ніч, і про весь світ з розкоші забувала.



* * * | Роксоляна | * * *