XII. «I ДВА ВЕСІЛЛЯ, А ОДНОГО МУЖА…»
Eine bot ihm einen bunten Traum
Und er hat sein Herz daf"ur gegeben.
Nannt' es Liebe und ein reifstes Leben.
Jahre gingen und er merkt' es kaum.
Und sein Blut vor wie der Saft der Reben.
Султан Сулейман вертав на Солунь з отроками й почотом до своєї столиці.
I занепокоївся весь гарем на вістку, що бліда невольниця іде з ним вже від Солуня в дорогім діядемі з перел, і гіршилися всі, що вона ще досі заслоною не закрила обличчя, як велить звинай мослемів.
Надзвичайна тиша залягла палату Дері-Сеадету, коли в'їздила до неї невольниця Хуррем. Тільки перелякані євнухи товпою вийшли їй назустріч і кланялися ще нижче, як перед тим.
Та занепокоєні були не тільки мешканці султанського гарему, але й всі везири, кадіяскери, дефтердари й нішандші і навіть Кізляр-агасі, наймогутніший зі всіх двірських достойників. Вони нюхом східних людей чули, що наближаються якісь великі зміни в житті цісарського двору.