Book: Статеві контакти дітей з дорослими з точки зору доброчесности



Статеві контакти дітей з дорослими з точки зору доброчесности

Коментар перекладача

Увазі читачів/-чок пропоную статтю про те, чи можна дозволяти секс із дітьми. Стаття написана британським сексуальним революціонером Томом-Віктором О'Керроллом (1945 р.н.), котрий останні півстоліття бореться за права педофілів.

Це пояснює звернення автора до питань, які нормальній людині можуть здаватися надуманими, відірваними від потреб повсякдення, тому вимагають іще додаткових пояснень з боку перекладача.

До прикладу, навіщо прискіпуватися до непослідовних філософів, які засуджують вчинок, скоєний в статевому житті, проте не засуджують його, коли скоєний поза статевим життям?

Пояснюю на прикладах.

У 2019 р., в розпал кампанії за реєстрування-кастрування педофілів Заступник Голови Нацполіції України пишався, що у вінницькому сізо правоохорнці зорганізували лінчування 59-річного за мацання семирічної, набрехав, ніби від мацання в дівчини шла кров.

Але наступного року в селі Соболівки Вінницької обл. матір п'ятирічного сина била-била за обідрані шпалери, та й забила до смерті — проте ніхто в сізо її не лінчував, ніхто не запроваджує хімічне кастрування всіх матерів, ніхто не розлучає всіх дітей з їхніми матерями заради дітей.

Дивно, що педофілам дітей пестити не можна, а матерям бити дітей можна.

В Українському радіо закликають вчити малолітніх не дозволяти до себе торкатися незнайомцям — а коли дитину перевдягають, миють, годують груддю вдома, ніколи батьки не замислюються, чи хоче дитина, щоб її мацала матір!

Проти зрівняння малолітніх у правах з дорослими ООН висловлює побоювання, що забезпечити право дитини на особисте життя значить дитину зробити беззахисною перед маніпулюваннями з боку розбещувачів, — але що дітьми маніпулюють освітяни та батьки, чомусь не обурюється ніхто!

Узагальнити ці приклади можна так, ніби вбивати, обдурювати, мацати і т.д. заради сексу погано — заради інших цілей (правопорядку, батьківського контролю, тощо) припустимо.

В даному тексті розглядається питання, чи насправді вчинок, скоєний задля сексу, гірший за такий самий вчинок, скоєний задля чогось іншого.

Окрім цього, решту питань О'Керролл добре роз'яснить сам.

Вступ

Філософи з'ясували, що статеві контакти дітей з дорослими, за умови, що дитина цього хоче та не зазнає шкоди (в т.ч. від перебування під антипедофільною забороною) чи екслупатації, припустимі з точки зору що Кантової (деонтологічної), що утилітарної (консеквенціональної).

Тому філософам доводиться заперечувати статеві контакти дітей з дорослими на підставі недоброчесности; ніби статеві питання треба судити не так, як інші будь-які питання; ніби слід за Аристотелем необхідно триматися за те, щО вважається (не)нормальним, на «думки загальноприйнятні чи підтримувані більшістю, чи розумними людьми одноголосно чи переважно, чи людьми видатними, з незаперечною репутацією.»

Тож я заперечу, ніби статеві питання слід оцінювати окремо від нестатевих, ніби (не)доброчесність щось означає, ніби статеві контакти з дітьми не вписуються в доброчесний ідеал.

Дітьми називатиму переважно тих, що не досягли статевої зрілості, допубертатних.

Винятковість статевих питань

З посиланнями на Аристотеля, статеві контакти з дітьми свідчать про людину погане, заважають ентелегії статевого життя й ентелегії дитячого ровзитку.

Проте яка в статевого життя етелегія, яке в нього призначення? Якщо в розмноженні, протисексуальними треба визнати гомосексуальність, контрацепцію, багато іншого. Якщо не в обмеженні гедонізмом, секспериментування чи справжня любов до когось дорослого реалізує щось більше за просто гедонізм.

Ідея, ніби статеві питання різні люди розуміють по-різному, тому не підлягають такому ж розгляду, як нестатеві, тримається на іґноруванні даних науки як придатної до вивчення статевого життя лише «нижчих тварин». Це призводить до виділення притаманного статевому життєві лише людей, до невизнання тваринницького збудження чи бажання.

Спекулятивні сексологи любов-еротику між тваринами заперечують як антропоцентризм, означає, що статеві контакти між людьми — заради розвитку, ніби «хочуть не лише тіло, а цілісність і взаємність».

Роджер-Скрутонові спекуляції щодо інтенціональності статевого потягу лише до незамінної індивідуальності не пояснюють поведінки матросів у портових містечках, яка ще не потяг, а «бажання жіноцтва, не конкретної жінки, що не має спільного зі бажанням, коли жінку віднайдено, коли став на шлях задоволення, коли намагається збудити, на ній зосередився. До того часу бажав не жінку, бажав бажати.»

Подібне занадто складно для Скрутонівського лаконізму, що краще засумніватися, «ніби наші бажання зобов'язані мати обличчя, від чого плутаємо статевий потяг з явищами, котрі потребують участі особистостей: любов'ю, вірністю, прихильністю», — думка не лише чоловіча, а й сексотерапевта Олівії Фейн:

— Секс — це не про душевність. Ми хочемо, а не кохаємо, бо інакше ми б наче кролики після 40 років шлюбу, мали б шалене серцебиття під час піднесення кави в ліжко до коханої людини.

Тобто, саме любов, а не статевий потяг, підлягає особливому осмисленню. Плутати їх не варто за багатьма причинами. Скрутон вважає не любити жаданих егоїстичним і нелюдським — Юм у свою чергу нелюбовний потяг оголосив сумісним з доброзичливістю. З ін. боку, буває любов егоїстичною, експлуататорською:

«Хіть не обов'язково жертвування, чого не скажеш про любов, не обов'язково егоїстична, принизлива, образлива, — як потреба, сама по собі нейтральна, може бути задоволеною егоїстичним чи ні способом. Справжня любов егоїстична, полягає в необхідності контролювати коханих — експлуатації більше, ніж у використанні чужого тіла на хвилинку.»

Скрутон визнає, що коханим егоїстично не дають працевлаштуватися, реалізовуватися, дружити, взагалі, бути щасливими без суб'єкта кохання, проте не робить з того висновків.

Не обговорюється, що любов, у якій еротична складова може з часом зникнути, необхідна для розвитку, для підготовки до шлюбу. Спостереження показують, що безтурботний секс не впливає на здатність любити, про це згодом.

Оцінювати ж ентелегіальність чогось — у часи Аристотеля володіти рабами, не надавати голосу жінкам і т.ін. не вважалося проти саморозвитку, так само як полювання в англійському шляхетстві.

Не те, щоб я засуджував рабство, сексизм або вбивство тварин, — але виправовувати чи засуджувати на підставі, щО вважається (не)нормальним, ввжаю себе не зобов'язаним.

Інша думка в Скрутона, котрий статеві питання оцінює через наявність/відсутність «збочености» чи «непристойности», чи в його сексуальнотелеологічних послідовниках, які незгодних засуджують, залякують підлітків пеклом за мастурбацію чи думки про свою стать, а в інтелектуальній сфері не сприймають «збочені різновиди за версією раціоналізму та епохи Просвітництва боротьби проти таємниці».

Збоченість

Ніж визнавати важливість аморального чи етично нейтрального (на кшталт краси чи здоров'я), сумніватися в хворобливості, напр., гомосексуальності до того, як буде доведено, що «викликана впливами, котрі блокують чи підміняють природжену тенденцію гетеросексуального розвитку», — можна статеві контакти дітей з дорослими заперечувати на підставі, що дитина є неособистістю, мовляв, «не здатна до взаємності, роблячи педофілячий потяг до неї збоченням еротизму.»

По-перше, що розуміти під особистістю? Хіба малолітні не люди? Яким словом називати — цілковите свавілля: в Стародавньому Римі рабів вважали не людьми, а знаряддями, тому рабство не є поневоленням, а дехто, навпаки, визнає правА навіть у тварин, вимагає їхнього звільнення.

Якщо діти не суб'єктні, чого кримінальна відповідальність в Англіі та Вельсі настає з десяти років? До того, як визнавати дітей особистостями під час покарання та недолюдами під час статевих контактів, необхідні експериментальні досліди.

По-друге, якими дослідами довели, ніби діти не здатні кохати? За тваринницькою аналогією, хіба собаки не здатні любити своїх господарів більше, ніж є любими самі, навіть якщо не розуміють людських інтенціональностей? Чи взаємної уважності до потреб одне одного не достатньо для любові? Чи собаки не труться об ноги своїх хазяїв?

Чим діти неповноцінніші за собак? Невже батьки вірять, що не можуть бути любими та коханими — не те щоб інцест не мав проблем, притаманних усе-ж-таки не сексу самому по собі?

Особистостями вважати «самоосвідомлених, стабільних, відповідальних, авторитетних і щирих» не потребує вишукувать ентелегії та інтенції: саме здатність раба відповідати перед власником за свої дії робить його особистістю — в той час як за статеві контакти з дітьми відповідальними роблять дорослих.

Визнавать еротичним лише «розуміння чужих інтенцій» не вписується у сьогочасне визнання сексу між дітьми нормальним, і доводиться еротичність у дітей вважати не тим самим, чим є еротичність у дорослих:

— Можливо, сексігри між дітьми припустимі тільки настільки, наскільки не зачіпають невинності їхніх учасників.

Що таке невинність, не вточнюється, не береться до уваги ототожнення невинності зі штучною необізнанністю в сексі заради батьківського контролю — чи заради чоловічого контролю над жінками, невинними в традиційних суспільствах.

Які існували не завжди, не від голоцену, свідчать дані палеонтології, коли «поширені були сексперименти в усіх вікових групах(,) не чекали статевого дозрівання, отримували задоволення, а не контролювали.»

Тож кому треба, щоби в післяпатріархальні часи «захищали» чиюсь «невинність»? Чи не збочення дітей втримувати окремо від дорослих, не розуміючи дитячих здібностей, потенцій розвитку? Датувати розвиток статевим дозріванням не знімає проблеми, що дещо треба знати перед зрілістю і знати через особистий досвід, набутий до ризиків завагітніти.

Ніби дитячий еротизм є лише допитливістю чи ніби орґазм у дитинстві не той самий, що в дорослих, емпірично не підтверджено, проте підтверджено, що для незрілих «статеві контакти з дорослими бувають позитивними, незважаючи на нерівність»; що між негативом і статевими контактами, які опитувані «жертви» назвали добровільними, зв'язку нема; що спогади про такі відносини характеризовані «жертвами» як «теплі, приємні, сповнені любві, веселі, пристрасні»; що дехто з «жертв» обурюється заборонами на секс із дітьми, не вважає таких дорослих злочинцями.

Вважати статеві контакти малолітніх з дорослими «збоченням еротизму», котрий заважає ентелегії-розвиткові — в інтересах традиціоналістів, на виправдання нетерпимості:

— Подібно до зоо- чи некрофіла, педофіл не витримує випробування чужою точкою зору, вимушений обмежуватися відносинами, котрі контролює.

Знову-ж-таки, чим це доведено? Скрутон не визнає педофілію сексорієнтацією, хоч її не обирають, як будь-яку сексорієнтацію. Принаймні, мати потяг до дітей не значить бути поганим: дослідження демонструють «уважність та раціональність» (Wilson & Cox 1983), емпатичність (Puglia et al. 2005) і відсутність патологій (Okami & Goldberg 1992) в педофілів. Зворотнє Скрутон доводить лише посиланнями на вигаданого Комаровського з «Доктора Живаґо».



Шкода для емоційного розвитку

Статеві контакти дітей з дорослими нібито «завжди зводять еротичність на генітальність, і навіть коли не спостерігається шкоди для здоров'я дитини, привчають сприймати статеве життя неправильно, не дають розвинути здатності до інтиму.»

Наскільки ми поважаємо права і свободи людей, настільки не сприйматимемо заборони на те, чия шкідливість емпірично не доведена. Вся шкода, що віктимологи прив'язують до «сексуальних злочинів проти дітей», коли враховані обставини виховання «жертв», то недоглянутість-побиття в дитинстві зі шкодою пов'язані тісніше: показують дослідження (Hines & Finkelhor 2007, Konker 1992, Rind et al. 1998).

Є дані, що «сексуальні злочини» дитині на користь, і є «жертви», котрі не демонструють нездатності до інтиму, а щасливо одружені. Багато хто під час статевих контактів з дорослими розвинули емоційні зв'язки в дитинстві.

Напр., психоаналітик Гайнц Когут, якого дитинство пройшло у Відні 1920-х років, у десять страждав од розлучення між батьками, проте «руйнування в родині переніс легше завдяки співчутлиовму вчителеві Ернсту Моравецу, котрий з'явився замість Когутової матері.» Почали обійматися-цілуватися, потім одне одного пестили, взаємно задовольнялись орально.

Замість перешкоджання емоційному розвитку, подібні практики надали Когутові можливість брати участь в інтимних відносинах, ідеалізує «духовного вчителя», навчився «чи не релігійного ставлення до природи, літератури, мистецтва, музики». Це не завадило Когутові згодом одружитися, бути вірним своїй Лізаветі, виховати сина Тома, проте вважає, ніби вчитель йому «дозволив психологічно вижити — був я в захваті від нього.»

Біографічні позитивні приклади хтось вважає рідкісними, проте піддають сумніву шкоду розвиткові зі статевих з дорослими в дитинстві відносин.

Чого б це дитячі задоволення заважали подальшим емоційним відносинам? Чого б не навпаки? Багато наукових даних свідчить, що недоінтимність виховується не задоволеннями (сексуальними чи іншими) біля когось, а радше неприємним досвідом — що від сексаґресії, що від батьківської нелюбові.

Ніби «справжній педофіл, який любить по-справжньому, піклується про дитину, відчуває за неї відповідальність, змушений бажати окремо від тривалих стосунків неплатонічного кохання» — та хіба неплатонічне кохання буває тривалим і між дорослими? Чи треба жертвувати пристрастю перших двох років відносин заради чогось тривалого, нібито ідеального? Статеві контакти здатні перетворитися на прихильність, прив'язаність, вважає Фейн.

Емпіричні дані, що хотіти когось можна лише протягом сімох років, цілком придатні до педофілів.

Нібито «педофіл хоче не людину, а істоту, котра ще не набула особистості», не дуже важливо, коли рахуватися з дитиною. Взагалі не зрозуміло, навіщо статева складова вважається важливою в етиці:

— Одружені тривалий час на статевому ґрунті саме роз'єднані, — продовжує Фейн. — Відчувають обидва, секс має бути, має подобатися, виражати між ними любов, але від нього втомилися. Людині хочеться втримувати, проте не хочеться сексу за обов'язком, бо дуже сумно. Чому так? Що робили неправильно? Чому так багато відносин вразливі? Любов й еротичне кохання — різне, можу сказати, протилежні. Любов доречна у відносинах між людьми, коли треба турбуватися, поважати, розуміти іншого, спонукати давати навзаєм, страждати вдвох, радіти вдвох. Еротичне ж кохання, з іншого боку, — це бажання когось, а бажати не можна того, що вже маєш.

Значна відмінність між педофільними та шлюбними (в т.ч. гей-) відносинами — це необхідність жити разом і підримувати статевий потяг тривалий час заради виховання дітей, чого нема за безпліддя чи неможливості когось усиновити/вдочерити. Щоби не триматися за тих, кого розхотів, неетичного нема.

Неетичне лише для педофіла покинути дитину раптово, як іграшку, що набридла, проте немає підстав думати, ніби серед педофілів на таке здатні багато хто.

Показує досвід, що розставання між дитиною та педофілом обумовлене дорослішанням дитини — подібно до дистанціювання дитини від її батьків через набуття самостійності. Немовлята з батьками найбільш інтимні, проте підлітковий виклик батькам є бажанням піти у вільне плавання… До ліжка дорослих, яке веде через просто дружбу поза родиною.

Підлітки не зазнають стількох саме обіймів та цілунків од батьків, як малолітні, не настільки милі в батьківських очах, а то навіть і взагалі не подобаються батькам, але зв'язок є, будь-яке досягнення вже дорослого змусить пишатися.

Подібні зміни у відносинах отців і дітей багато в чому подібні до відносин педофілячих: малоілтні виростають з привабливого віку, лише розвинуть вторинні статеві ознаки на кшталт тілесного волосся, вкриються висипом, заперечать авторитет дорослого, котрого, на відміну від батьків, поважати не зобов'язані, захочуть когось іншого. За педофілячих відносин саме дитяче тіло в центрі, саме дитину жадають і вона хоче бути жаданою, — щоби в центрі було тіло дорослого, таке рідше. Коли дитина досягає статевої зрілості, то жадає більше за педофіла, починає цікавитися протилежною статтю, коли це хлопець із чоловіком.

Педофілячі відносини послаблюються під час статевого дозрівання дитини, проте не означає, що їх треба розривати: багато прикладів, що після сексу лишаютсья друзями, педофіла колишні запрошують на весілля, подібно до Джима Севчака з Майклом Джексоном, якщо навіть обвинувачуваним, але до того вважав ці відносини добровільними.

Шкода родинним відносинам

Інцесні табу можна пояснити «необхідністю десексуалізації певних відносин, передусім родинних (як) вираження ширшої потреби, щоби деякі сфери та соціальні функції були вільні від статевих зв'язків, за яких не можливі: в освіті, збройних силах, праці, дружбі.»

Інцест «загружє родинній єрархії, необхідній для виховання, коли вже не батько забезпечує потреби доньки, а навпаки.»

Феміністки подібним чином скаржаться, ніби чоловік у сім'ї не зважає на потреби дружини й дітей, проте хіба проблема в сексі? Обурюватись егоїзмом батьків здатні також педофіли.

Проблема — в тому, що батьки, зобов'язані контролювати дітей, з інцесту (якщо діти інцесту хочуть) стають залежними від дітей самі, втрачають авторитет і не можуть виховувати власним прикладом, не можуть вчити моралі. Такій людині ніхто не довірить своїх дітей.

Побоюючись фамільярности, можна уникати дружби зі прислугою чи статевих контактів з дітьми, які в кращому разі віднаходитимуть любов і підтримку від найманих доглядальниць.

В будь-якому разі мати з кимось секс не означає підпорядковуватися повністю. У випадку педофілії секс обмежується в ігровій формі, відповідно до дитячих установок тим, що між дорослими назвивається прелюдією. Хоча дитині зрозуміло, що хтось підкорений її красою, статеві контакти подібні до того, як дорослі з дитиною борються чи грають у футбол за всією полегкістю. Поширені ж уявлення про педофіла — нібито грає з дитиною у футбол як із кимось дорослим.

Серед десяти жінок та дев'яти чоловіків, опитаних Тері Лігі, які насолоджувалися статевими контактами з дорослими у 8-15 років, «дорослі робили себе товарищами, входили до субкультури неповнолітніх, де самі лише гра та дружба», причому навіть рідкісні випадки сексу з проникненням, притаманні здебільшого надцятирічним, віддаленої шкоди не завдають: див. Laumann et al., 2003.

Взагалі, бувають випадки, в яких порушення єрархії тільки на користь. Найуспішніші ті організації, котрі підхоплюють ідеї, а не спускають згори. Не рідкість, коли діти повчають батьків пристебнутися чи не палити, коли батьки служать малолітнім за конячку — це весело для дитини, батькам приємно почуватися потрібними, як у тій сцені в «Щелепах».

Інші забобони доброчесності

Вивчати, зокрема статеве життя, через призму доброчесности потребує підозрілості до даних науки, що не знаходить шкоди від статевого контакту з дитиною за бажанням дитини. Пошкодження моралі науковому спостереженню, мовляв, не піддається.

Насправді піддається: маємо дослідження, наскільки участь у збройних конфліктах впливає на ставлення до інших, на виконування аморальних наказів, маємо славетний Мілґремів експеримент.

Хто протиставляє моральному розвиткові статеві контакти дітей з дорослими, зобов'язаний провести подібні дослідження. Дуже складні, зважаючи на неоднозначніть, щО вважати моральним, і «зважаючи на конфлікт цінностей щодо виховання еротичности в дітей, ніхто не знає, що за шкода і наскільки сильна.»

Якщо звернутися до прикладу карликових шимпанзе, до культур, які з дітьми дозволяють, які досліджені кваліфікованими етнологами, (Janssen 2002, Werner 1986) до північнородезійских банту, які сто років як підтверджують одруження коїтусом до пубертату, котрий нібито не настане до набуття сексуального досвіду. Дівчата «заручені зазвичай у 10–11 років(,) ночують з їхніми дорослими чоловіками з неповним коїтусом, що характерно для багатьох племен Північної Родезії, нібито необхідно для комфортного стабільного подружнього життя. На відміну від Східної Африки, немає розділення поколінь на періоду в житті, коли дозволені проміскуїтетність й експерименти.»

У Танґаньїці ньякуські дівчата «з десяти років чи раніше навідують та ночують у свого дорослого чоловіка», де «секс без проникнення», проте «немає, — пише Моніка Вільсон, — жодних ознак, ніби дівчатам до пубертату не подобається.»

Допубертатні дружини, що б не казали тепер на Заході, не лишаються незайманими! У розділенні поколінь аж нічого «фундаментального», щоби порушення розглядати як збочення, не сумісне з еротизмом.

Ніби моральні забобони («шкала пріоритетів») необхідні дитині, щоби впоратися зі складними статевими протиріччями, не доводить, що статеві питання треба розглядати не так, як інші будь-які питання. Чи не достатньо Золотого правила (не робити іншим, чого не бажаєш собі) й Катеґоричного імперативу (думати про інших) що в сексі, що поза сексом?

Альтернатива доброчесности

Бачили, наскільки привчання дітей до доброчесности не переконливе — як альтернатива можна вбачати в статевому житті щось більш натхненне за просто задоволення, котре вважають егоїстичним та обмеженим:

— Пошуки себе поза межами суспілства, в майбутньому, котрого не відомо як досягнути, — пише Скрутон щодо молодіжних рухів 1960/70-х, — відчуження під виглядом доброчесности, заперечення всіх, хто себе знайшов у сьогочасних реаліях, як рабів інституціям. Насправді знеінституційоване, антигромадське особисте щастя більше не досяжне.

Як вираження чогось більшого за індивідуальність, ми таки потребуємо громади з її ціннісно-інституціональними традиціями — проте не менш потребуємо й перегляду їх. Навіть Скрутон радіє, що пуритани порвали з інституціями в Англії, щоби віднайти себе в Америці, хоч як би не жили за Біблією, все одно, за думкою Скрутона, відчужені.

Заперечувати «збочення» накшталт гомосексуалізму заради того, що Скрутон оголосив «міщанським шлюбом», сумісне з індустріальною добою, патріархальністю, імперіалізмом і тому подібним, засудженим зараз.

У XXI столітті, пам'ятаючи крайнощі сексуальної революції 1960/70-х, треба визнати «цінність сексуальності(, що) не має замінників поза статевим життям. Ніжність та інтимність набувають особливого вираження під час статевих стосунків, не зводяться до інших цінностей.»

Навіть у рідному домі, бо поширеність статевого потягу до дітей, притаманного багатьом «нормальним» дорослим, (Becker-Blease et al. 2006, Briere & Runtz 1989, Hall et al 1995, Smiljanich & Briere 1996, Wurtele et al. 2014) дозволяє припустити статевий потяг до малолітніх навіть у батьків.

Гасла 1960/70-х: «Кохайтеся, а не воюйте» відображають ідеал, протилежний традиційному ототожненню сексуальности зі Содомом, зі звірствами, в т.ч. ревнощами, суперництвом.

Насправді традиційні суспільства не завжди слідкували за невинністю жіночої статі, не завжди гнобили молодь, не завжди виражали це богослов'ям.

Суперництво саме по собі не проблема, зважаючи на ролю внутрішньовидової боротьби в еволюції, найбільш у наші комерціалізовані часи.

Аби тільки суперництво не було смертельним, яким бути не зобов'язане, що для нашого виду не дуже притаманно. Внутрішньовидових убивств було набагато менше в доісторичні часи, ніж в історичні  (Gomez et al. 2016, Wade 2016).

На думку еколога Жоржа Монбйо, люди — найсоціальніші з усіх ссавців і без альтруїзму, без довіри не змогли б спілкватися з кимось поза межами сім'ї, не побудували б цивілізації. Проте «наша благородна природа зіпсована багатьома силами, найбільше політиками, економістами, журналістами заради шкідливих ідей конкуренції й індивідуалізму, що нас роз'єднує, змушує боятися, не довіряти, послаблює соуіальні зв'язки, заради яких лиш і варто жити. Нас навчили історії боротьби всіх проти всіх заради гіпертрофованого его, змінили так сприйняття себе, визначивши нашу поведінку.»

Монбйо закликає вчити співробітництву, в моєму розумінні, співробітництву-інтимности між поколіннями (в т.ч. вираженої сексуально), котре, показано з етнології Джемсом Прескотом, корелює з аґресивністю зворотньо.

Заохочення статевого життя батьками з раннього дитинства сприятиме асоціюванню його з ніжністю, прив'язаністю, любов'ю, нерозумінню аґресії. Навпаки, сексуальне втримання підлітка у віці найбільшої потреби, роками відсутність не лише статевого партнера, а й взагалі сексуального досвіду, призводить до фрустрації, аґресії, уявленню, що в коханні всі засоби дозволені.

Не випадково, що в багатих країнах з подовженою тривалістю життя така тривога, депресія, ін. душевні хвороби. Всі статистичні розрахунки «раціональних оптимістів», наскільки розвиток інституцій на кшталт світового ринку посприяли возз'єднанню людства, не враховують ані загрози ядерного конфлікту, ні глобальні кліматичні зміни, ні вимирання тварин і рослин — і наслідки відчуження що для себе (депресії, самогубства), що для інших (побутове насильство, тероризм) в тому числі.

Навряд чи проблема лише в десексуалізації дітей та молоді — радше в сенсорній депривації, котра включає позбавлення досвіду задоволення, шкідлива для психічного розвитку, настрою, доброзичливості, ініціативності, допитливості.

Як альтернатива можна запровадити сексуальну пісочницю, щоби вчитися без зобов'язань у дорослому статевому житті — як і гра ляльками вільна від материнських обов'язків.

Центральноіндійські мурія дітям дозволяють у спеціальному приміщенні ґотулі, 0–6-річним дозволяють бачити батьків у ліжку, після чого відпскають навідувати дитячу субкультуру, підконтрольну не дорослим, а старшим хлопцю та дівчині, де вчаться сексу, партнерів змінюють, експериментують без будь-якого примусу.

Спостереження Вер'є Ельвіна, котрий в Бастарі провів значну частину життя, в 1947 році підтвердилися спостереженнями 1982 року!

Навряд чи подібна система придатна до урбанізованої сучасности, дівчат необхідно берегти від вагітности, котра, запевняв Ельвін, в підлітковому віці рідкість. Зниження чи скасування вікових обмежень не передбачиться, зважаючи, як модно було скаржитися на сексуальні домагання в 2017 році, — заперечується навіть згода, отримана від повнолітніх.

До чого дійде міжгендерна криза, чи настануть часи біль помірковані після революційних, розвивати не місце.

Заборона через розсудливість

Проти статевих контактів у дітей з дорослими можна привести шкоду дитині й дорослому в антипедофільному суспільстві.

Це — з точки зору що консеквенціональности, що доброчесности. «В аристотелізмі навіть доброчесна людина, бажаючи когось під забороною чи за невзаємности, не дає розвиватися.»

Проблема тут ширша за етику статевого життя: найдоброчесніший Сократ, і той нібито псував молодь, хоча неправою була саме громада.

«Якщо узагальнити,.. не варто судити на підставі суспільних настроїв. Якщо в 1984 році на скасуванні мішаного шлюбу дитину віддали чорному батькові, а не білій матері, боячись травми дитині в расиському суспільстві, Верховний суд США все одно скасував рішення на підставі, що суспільні забобони не мають впливати на судовий присуд. Забороняти щось через невідповідність смакам населення можливо лише коли ці смаки виправдані. Доки шкоду від сексу з дітьми не довели, населення не має право засуджувати.»

Висновки

Ступінь виправданості статевих контактів у дітей з дорослими залежить від їхньої шкідливості для тіла, психіки, моралі дітей, котру можем оцінити емпірично.

Щоправда, спочатку треба домовитися, щО вважати шкодою чи нормою для дитини в нас і поза наших культур, і збір фактів, висування та перевірка гіпотез із цього приводу ще не достатні через цензурування.



В таких умовах найкраще буде визнати, що про статеве життя малолітніх майже нічого не знаємо, що невзаємність та некорисність статевого потягу до малолітніх іще не доведена.

В будь-якому разі, оцінюючи (не)припустимість чогось, не варто зважати на доброчесність.

Якщо заперечувати наукові арґументи в етичних суперечках на підставі, що досліди на тваринах не придатні до вивчення людей, то ніде не подітися без феноменології та концептуального аналізу. 


home | my bookshelf | | Статеві контакти дітей з дорослими з точки зору доброчесности |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения



Оцените эту книгу