home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Економіка бажань: як позбутися наситності

Розповідь про зародження попиту можна розвивати ще далі проти плину часу, якщо ми залучимо до неї, окрім культури єврейської та грецької, і стародавню культуру шумерську. Як ми бачили в «Епосі про Гільгамеша», Енкіду, як і Пандору, боги зіслали на землю на покарання людям. Енкіду, зрештою, стає Гільгамешові вірним побратимом, як Єва стала супутницею Адама. Енкіду спершу жив у лісі, як звір. І саме жінка, храмова розпусниця Шамхат, першою завела його в місто, цим самим символічно зробивши з нього людину. На цей перехід, як і на саму трансформацію, ми можемо дивитися двома способами, які, зрештою, один одного доповнюють.

Один із можливих способів прочитання — що жінка-проститутка до певної міри зіпсувала Енкіду. До знайомства з нею Енкіду був задоволений, у нього не було ніяких бажань, лише потреби — їжа, прихисток, безпека. Їх він умів задовольнити сам, без цивілізації чи складної спеціалізації, як тварина. Тільки потім прийшла Шамхат і показала йому, чого йому треба хотіти. Нам, людям, здається, говорить Славой Жижек[759], потрібно, аби нам показали, чого нам треба хотіти (точно так, як це зробив змій в історії про сад Едем). Самі від себе, без жодної суперструктури чи пелени ідеології, ми не вміємо — у випадку абіотичних потреб — належним чином визначити (у цьому сенсі реклама потрібна нашому суспільству, воно демонструє нам наші, хай і штучні, потреби)[760]. Доки Енкіду жив як тварина, він був геть незадоволений, окрім задоволення власних біотичних потреб йому більше нічого не було потрібно, у нього було все, що треба, оскільки цих потреб було зовсім небагато. Як пише економіст класичної школи Альфред Маршал, «нецивілізована людина й справді — не що інше, ніж просто тварина; проте кожен крок уперед в її розвитку розширює шкалу її потреб; разом зі способами їх задоволення»[761].

Тож ми стали свідками приходу бажання, народження незадоволеності (тобто бажання чогось, чого в нас немає і що нам насправді не потрібно). Разом з цим Шамхат відокремила Енкіду від тварин, природи й його природного середовища. Вона привела його в місто, угіддя людей.

Другий спосіб, як ми можемо подивитися на цю історію, — що Шамхат стала спасінням для Енкіду. Жінка показала(ся) йому — вона показала йому, чого хоче. Вона дала йому вищу ціль, наділила його даром невдоволення. І саме ця невдоволеність і жене людство все далі й далі; ми осідлали її і вона й досі є рушієм нашого прогресу, розвитку й росту ВВП. Жінка була носієм культури (це саме в певному значенні можна сказати й про Єву). Це саме вона привела Енкіду в місто, окультурила його й дала йому напитися пива. Шамхат для нього була носієм прогресу.

Ймовірно, що саме тут, крізь ці історії ми стаємо свідками первісного пробудження бажання, попиту. Приборкання незадоволеності, прагнення хотіти все більше й більше й жити краще уже здається нам абсолютно природним явищем, що лежить у самому серці нашої цивілізації, у самому людстві (що невдовзі усвідомили й стародавні цивілізації). Френк Найт, очевидно найвидатніший чиказький економіст минулого покоління, колись записав: «У природі людини закладено, що чим краще їй живеться, тим більше вона незадоволена»[762]. Джордж Стіглер, учень Найта, навіть пише: «Базові речі, яких хоче розумний індивід, — це не задоволення своїх бажань, а лиш нові й кращі бажання»[763].

Заради свого постійного бажання мати (аж небезпечно) більше й більше ми пожертвували радістю від роботи. Ми хочемо багато, а тому й змушені працювати надто багато. Ми порівняно найбагатша цивілізація, яка тут колись жила, і все одно до слова «досить» чи до повного задоволення нам так само далеко, якщо не далі, ніж до цього. Тож ще раз одним реченням: якби в нас не було постійної потреби підвищувати ВВП і продуктивність, нам би не довелося постійно в поті чола гнатися за більшими показниками результативності. Коли людина освоює незадоволеність, вона автоматично натомість отримує потужний двигун прогресу, проте разом з цим вже більше не може скаржитися, що вона не задоволена. Бо як людина, яку підганяє вперед незадоволеність, може бути задоволеною. Якби вона раптом стала задоволеною, припинилося б зростання і розвиток суспільства в тому розумінні, як ми його знаємо останні кілька тисячоліть. Тобто у нас є вибір — або розвиток і зростання, або задоволеність. Безкоштовним не буває навіть зростання, справді — тільки сир у мишоловці.


Боже прокляття: загрозливий попит | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Мальтус удруге відроджений: споживання як наркотик







Loading...