home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Сміт versus де Мандевіль

У «Теорії моральних почуттів» Сміт особливої ваги надає також «гріховним ученням» («Про неморальні системи»), для яких характерні стирання кордонів між вадами та чеснотами. Сюди ж Сміт долучає і де Мандевіля, вчення якого він зовсім не розуміє.

Втім, існує ще одна система, яка очевидно повністю прибрала кордони між вадами й чеснотами, і прагнення її — цілковито згубні; я маю на увазі систему Бернарда де Мандевіля. І хоча погляди цього автора майже в усіх значеннях хибні, все одно існують певні елементи

в поведінці людини, які — якщо ми поглянемо на них під певним кутом — таки підтверджуватимуть їхню правдивість. Ці елементи, описані й звеличені живою та веселою, хай і грубою та вульгарною красномовністю де Мандевіля, додали його теоріям відтінку правди й правдоподібності, які запросто можуть обдурити недосвідченого читача[708].

Адам Сміт різко заперечує одну думку, яку ми сьогодні дуже часто приписуємо саме йому. Кажучи про початки економіки й тезу, відповідно до якої багатство народів ґрунтується на егоїзмі та власних інтересах, більшість із нас, не вагаючись, назвала б батьком цього вчення саме Адама Сміта. Втім, особливо те, що Сміт хоч і знав до деталей твори де Мандевіля, ніде в «Багатстві народів» його не цитує. Лише в «Теорії моральних почуттів» він показово й неодноразово дистанціюється від «гріховного» де Мандевіля та його спроби звести все до злого егоїзму. До того ж, де Мандевіль — єдиний, від кого зокрема Сміт відгороджується, до того ж одразу в кількох місцях. Часом навіть здається, що вся книга створювалася з наміром знайти аргументи супроти де Мандевіля. Тобто Сміт у жодному разі не вважає себе продовжувачем ідей де Мандевіля, навпаки — ним його вважає історія.

Насамперед Сміт не хотів змиритися з тезою, що немає різниці між вадами й чеснотами (що, зрештою, не стверджував і де Мандевіль, хоча Сміт і дорікає йому за це). Насправді ж ми радше спостерігаємо, що Сміт дещо зміщує визначення хороших і поганих рис характеру. Де Мандевіль вважає егоїзм, любов до себе — вадами, на яких (поряд з плеядою ще інших вад) базується процвітання бджолиного королівства. Тому він доходить висновку, що вади призводять до блага. Проте Сміт не вважає, що любов до себе — це вада. Любов до себе він називає інтересом до себе (self-interest; обидва терміни вільно чергує й підміняє), хоч він і не будує на цьому принцип функціонування суспільства, проте вважає цю категорію важливою в комерції. Цим самим він може відмежуватися від де Мандевіля (якого свого часу досить сильно зневажали), проте разом з цим використати подібний фундамент для своєї економічної теорії. Тихо переназвавши ваду в чесноту, Сміту вдалося видобути все корисне з логіки аргументу де Мандевіля, і при цьому не стати об’єктом висміювальної критики. Зневажлива любов до себе в де Мандевіля стає в Сміта доброчесним інтересом до себе (self-interest) — слово, яке (на відміну від терміна егоїзм) ми далеко не один раз знайдемо у «Багатстві народів» чи «Теорії моральних почуттів» і лише в позитивному світлі.

Це досить таки несподіваний крок від учителя моралі. Тому можемо лише подивуватися, як Сміту вдалося мовчки, без належного дискурсу зробити з вади чесноти, і як він міг забути хоча б словом обмовитися про де Мандевіля.

DAS ADAM SMITH PROBLEM

Про проблематику «двох Смітів»[709] видано цілу бібліотеку різних публікацій. Йозеф Шумпетер назвав цю тему «Das Adam Smith Problem», і попри всі рішення (ми підсумуємо тут всі основні тенденції) досі не знайшлося жодної задовільної відповіді на питання, що ж саме мав на увазі Сміт під інтересом до себе та симпатією[710]. Хай яким було Сміттівське антропологічне сприйняття економічної людини (чи то вже йдеться про окрему людину, чи про суспільство, чи то вже базується воно на любові до себе чи ні), однозначно можна сказати лиш те, що молода наука успадкувала від «батька економіки» дуже неоднозначний, нечіткий і суперечливий погляд.

Дещо перебільшуючи, можна було б сказати, що суперечка триває і досі й багато в чому розділяє й сучасні економічні школи. Наприклад, суперечка методологічного індивідуалізму з колективізмом теж якоюсь мірою дотична до нечіткого виокремлення проблематики «двох Смітів». Адам Сміт не вирішив, якою буде економічна антропологія наступних століть. У книзі «Багатства народів» людину представлено як індивідуаліста, усі дії якою обумовлені лише власними інтересами. Сміт — хоч він і професор етики — поки що взагалі не вирішує моральні питання, не торкаючись навіть питання функціонування людини в суспільстві поза діловими відносинами. Єдина й, здається, самодостатня субстанція, що зв’язує між собою всіх членів суспільства, — це любов до себе, про необхідність взаємної симпатії він не обмовлюється ані словом. «Перемогу отримає лиш та людина, якій вдасться використати любов-до-себе інших на свою користь і показати іншим, що зробити для неї саме те, чого вона хоче, — це для їхнього ж власного добра»[711].

На противагу цьому в «Теорії моральних почуттів» людська істота виглядає абсолютно інакше. Керівним принципом людської поведінки є любляча прихильність, схильність; людина — це не раціональний діяч, нею передусім керують емоції, як у це вірив приятель Сміта Де-від Г’юм. Людина — не гравець-одноосібник, відірваний від суспільства, але, навпаки, невіддільна його частина. Сміт гостро критикує школи, які вчать іншого. Найгостріші ж слова він приберіг саме для системи де Мандевіля, а пізніші дослідники помилково зарахували це Сміту як його (найбільший) внесок в історію економічної думки. Адам Сміт у «Теорії моральних почуттів» засвітився як філософ і дуже талановитий (і досі авторитетний) моральний вчитель, але зовсім не економіст. Він створює дуже сміливі, оригінальні й складні психологічно-суспільні конструкти лише для того, щоб показати, що підхід, який за всім вбачає прихований інтерес до себе, — геть помилковий. У деяких місцях Сміт ніби шизофренічно конфронтує сам зі собою, а одна книга ніби піддає сумніву іншу.


Вас вітає невидима рука ринку | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Не один, а більше мотивів







Loading...