home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Багатство versus етика

Усі непорозуміння починаються з того, що Сміт залишив після себе двозначний (і багато в чому суперечливий) спадок, який сьогодні дуже часто усікають до його найвідомішої книги «Багатство народів» (1776 р.). Проте ще сімома роками раніше він видав інший твір, «Теорію моральних вчинків», при цьому, на перший погляд, ці книги не мають між собою взагалі нічого спільного. Книга «Багатство народів» започаткувала економіку як наукову дисципліну загалом, тоді як у «Теорії моральних вчинків» Сміта цікавить передусім етика, а від класичних економічних концептів на кшталт невидимої руки ринку він різко дистанціюється. «Ймовірно, що Сміт сам вважав [«Теорію моральних почуттів»] вищою, ніж “Багатства народів”»[693]. Як ми вже могли переконатися, ще в першому ж реченні своєї 400-сторінкової книги він однозначно відгороджується від будь-яких спроб звести всю людську поведінку до (більше чи менше прихованого) егоїзму[694].

У кого Сміт асоціюється лише з невидимою рукою ринку, запросто міг би вважати його продовжувачем традицій гедоністів, які основну ставку робили на розум, розрахунок та користь. Однак це було б великою помилкою. Нагадаймо собі, що гедоністи вбачали смисл всієї земної діяльності саме в корисності. Якщо й доводилося відмовлятися від якоїсь втіхи чи прийняти біль, то лише заради більшої «утіліті» (чи меншого зла), яке з цього виплине. Хороший наш учинок чи поганий — це взагалі немає власної інгерентної цінності; дія оцінюється з погляду її впливу на утіліті, на корисність. Окрім корисності, яку принесе той чи інший вчинок, у нього немає іншої цінності. Добро — це не ціль нашої поведінки, воно — лиш засіб до вигоди. Ця система передувала утилітаризму й стала основою сучасного економічного віровчення.

Втім, більшість коментаторів сходяться на тому, що вчення Сміта, навпаки, здебільшого базується на філософії стоїків[695]. Сміт ділить моральні школи на три напрями, які він визначає термінами propriety, prudence і benevolence. Про Епікура він пише в контексті поняття prudence (передбачливість, розважливість, мудрість), а його доробок однозначно засуджує: «Ця система безсумнівно абсолютно непоєднувана з тією, яку ми намагалися створити»[696], — пише Сміт і продовжує: «Тим самим, що він звів усі чесноти в один-єдиний вид, пристойність, Епікур також задовольнив природну схильність, властиву всім людям, але найбільше вона властива саме філософам (це їхня улюблена справа — культивувати цю рису як найкращий спосіб довести свою інтелігентність) — це схильність пояснювати всі явища на основі щонайменшої кількості принципів»[697].

Сміт додав стоїків у розділ propriety (правильність, доречність, порядність) і саме їм уділив найбільше місця й уваги. Попри те, що він піддає критиці й не вважає їхнє вчення правильним, усе одно саме ця школа, здається, йому найближча: «Мужній дух їхнього вчення [стоїків] перебуває у чудовому контрасті з малодушним, жалібним і крикливим тоном деяких систем сучасних»[698]. Проте Сміту заважає у стоїчній школі її інертність, відстороненість та незацікавленість у будь-чому. Хоч він і підкреслює її переваги та гордість, проте також усвідомлює, як складно досягти стоїчного ідеалу. Він не здатний повністю ототожнитися з ідеєю, що в природі не можна побачити жодного зв’язку між причиною і наслідком, як вірили стоїки.

Набагато інспіративнішим для Сміта є моральне вчення, засноване на взаємній люб’язності (benevolence) та стриманості (self-command) як основній канві суспільства[699]. Він посилається на Августина й Платона, на церковне вчення доктора Гатчесона, до цієї ж категорії належав і Фома Аквінський. За вченням цієї школи, будь-яка корисність убиває мораль. Іншими словами, якщо ми отримаємо винагороду за свій добрий вчинок, цей учинок втрачає свій моральний вимір і стає, простіше кажучи, інструментом процвітання. «Якби з’ясувалося, що наш вчинок, який би мали робити з вдячності, насправді ми робили в очікуванні якогось зиску ... ця новина повністю б зруйнувала будь-яку цінність чи доброту будь-якого вчинку»[700]. Ця школа вірить, пише Сміт, що «любов до себе — це принцип, який ніколи не може бути доброчесним у жодному зі значень чи напрямів»[701]. Сміт прихильно оцінює цей напрям («ця школа підтримує і підгодовує в людському серці все найаристократичніше»)[702], проте в його ізольованій формі категорично з ним не погоджується: мотиви милосердя й доброчинності він не вважає достатньо сильними для того, щоб утримати разом усе суспільство й пояснити наші найнижчі інстинкти.

Далі Сміт доповнює цей конструкт, залучаючи інститут незалежного спостерігача — концепт, згідно з яким людина неупереджено, але все одно емпатично судить й займає позицію щодо вчинків інших.

«Ми думаємо, що ми — спостерігачі власної поведінки, і намагаємося уявити собі, яке враження це б на нас справило в цьому світі. Це єдине дзеркало, у якому ми можемо до певної міри досліджувати доречність нашої власної поведінки очима інших людей»[703].

Подібний концепт використовує і Гатчесон, Г’юм, а пізніше й Мілль. Останній у своїй теорії неіндивідуалістичного конструктивізму конструює етику, відповідно до якої людина мала б переконатися, що максимізує корисність цілого. Тобто йдеться про колективне розуміння утіліті, яке взагалі не є особистим чи індивідуальним. Якщо ж у мене як в абсолютного утилітариста з’явиться відчуття, що якщо я відмовлюся від сотень одиниць свого багатства, то підвищу утіліті когось іншого більше, ніж знижу свою, тоді в екстремальному розумінні я б мав відмовитися від багатства на його користь, тому що йдеться не про мою користь, а про користь цілого, на чому передусім залежить справжнім послідовникам утилітаризму Мілля. І зробити це я мав добровільно. Суспільство під керівництвом «незалежного спостерігача» мало би бути щасливішим, аніж суспільство, у якому панує лише індивідуальна максимізація корисності. Сміт правильно розумів, що в економіці важливі й інші фактори, ніж лише ринок, хоча він — дуже мужньо, як на свій час, — підкреслював і захищав твердження, що ринок повинен стояти в серці кожної економічної системи.


7 Коваль економіки Адам Сміт | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Вас вітає невидима рука ринку







Loading...