home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Ода вадам та багатству народів

«Амбітність і гоноровість збудували більше лікарень, ніж усі чесноти цього світу, разом узяті», — пише де Мандевіль[672]. Він встановлює перед суспільством своєї епохи правдиве й неприємне дзеркало, та ще й з єдиною метою, щоб — за його словами — вказати на його лицемірство[673]. Саме лицемірство він вважає гріхом свого оточення та бджолиного вулика. На його думку, правда полягає в тому, що попри всі намагання суспільство ніколи не позбудеться вад:

...чи може людство стати моральнішим на основі того, що хто скаже чи напише? Людство залишається однаковим, на всі віки. Його не вдалося змінити навіть попри всі повчальні й елегантні книги, покликані вилікувати суспільство від його вад. Навіть я не настільки марнославний, щоб вважати, що здатен покращити людство, написавши свою нічого не варту байку[674].

Де Мандевіль стверджує, що вада є «невіддільною частиною всіх великих і сильних суспільств»[675]. Він прирівнює вади до сміття на вулицях — так, це неприємно, бруднить взуття та одяг, затримує на дорозі та руйнує естетику міста, але йдеться про невіддільну частину кожного міста. «Брудні вулиці — це необхідне зло»[676] і «кожен новий момент обов’язково породжує новий бруд»[677]. Утім, якби хтось таки наважився викоренити зло (де Мандевіль не здатен уявити зміну без дива й прямого — варто наголосити навмисного — втручання божества), мусив би за це заплатити високу ціну. Оскільки вади суспільству вигідні.

І таким було благословення цієї країни,

Що зі злочинів і образ всім в кишені лилися дукати[678].

На думку де Мандевіля, саме завдяки вадам і аморальності у нас повна зайнятість, жвава торгівля, і взагалі вони, де-факто, основа народного багатства. Говорячи сучаснішою мовою, вади примножують ефективний попит, який стає рушійною силою економіки. Якщо Адам Сміт шукав причину багатства народів, де Мандевіль знайшов її у пов’язаності наших вад з економічною системою.

Тож так всіма нами нелюбимі пороки Допомогли обновити торговельні зв’язки[679].

Якщо ми припустимо, що може існувати порядне суспільство, тоді б цьому суспільству довелося попрощатися з економічним процвітанням та відмовитися від будь-якого більш-менш вагомого місця в історії. Сам де Мандевіль не надає переваги ані першому, ані другому устрою, а лише звертає увагу, що передбачає кожен з режимів. «Релігія — це одна справа, а торгівля — інша»[680]. Якби вдалося досягти реалізації ідеалів релігії в конкретному суспільстві, сформувалася би бідна й «дурно невинна»[681] поспільність. Люди повинні вибрати між мораллю й процвітанням, на думку поета-економіста, тут панує trade-off: «Це досить поширена помилка — думати, що без розкоші чи гонитви за люксовими речами, ми б могли їсти ті самі продукти, одягатися в такий же якісний одяг, працевлаштовувати таку ж кількість ремісників і підмайстрів; що народ би процвітав точно так само, як і там, де домінують вади»[682]. Де Мандевіль справді приписує багатство народів вадам:

Погляньмо ж тепер на умови багатства народу. Перше із бажаних благословень для будь-якого суспільства — це родючий ґрунт, сприятливий клімат, лояльна влада й більше землі, ніж населення.

Ці дари сформують спокійних, миролюбних, люблячих, порядних і чесних жителів. За таких умов вони можуть жити так чесно, як тільки зуміють, нікому при цьому не завдаючи шкоди, і зрештою житимуть так щасливо, як тільки зможуть. Але при цьому вони не знатимуть ані мистецтва, ані науки, і навіть не проживуть довго, якщо сусідні народи облишать їх у спокої. Такий народ не інакше як буде бідний, дурний і майже повністю позбавлений усього того, що ми називаємо привілеями життя і оскільки жодна з прекрасних чеснот не здатна виробити ані добротне пальто, ані міру вівсянки. Тому що в апатично лінивій державі, сповненій тупої невинності, вам не доведеться боятися вад — але так само не дочекаєтеся й великих чеснот.

Якщо хочеш мати людську спільноту, яка буде сильною і могутньою, доведеться залучити її тілесні бажання [passions]... гордість додасть їй небаченої працьовитості; навчи людей торгівлі й ремесел і цим самим принесеш туди заздрість і ревнощі: цим самим зросте їхня чисельність, відкриється багато мануфактур, жоден шмат землі не лишиться необроблений... прилаштуй цей страх, скористайся ним; розбести їхнє марнославство мистецтвом і невтомними зусиллями ... навчи їх торгівлі з іншими країнами ... це принесе багатство, а там, де є багатство, невдовзі з'являються і наука та мистецтво... Але якщо хочеш мати скромне й чесне суспільство, тоді найкраща тактика — утримувати народ у його початковій простоті ... відбери в них і тримай від них якнайдалі все, що б могло викликати бажання чи покращити їм розуміння[683].

У своїй байці де Мандевіль вимальовує економічний цикл, що діє в доволі своєрідний спосіб. Бог бджіл лишає вулик занепадати, бо бджілки стали доброчесними. Цим самим він опиняється на абсолютно протилежному, ніж ми описували в євреїв, боці мислення, а саме: доброчесність і пряма дорога до збагачення.

Де Мандевіль переконаний, що викорінення зла тягне за собою зло набагато більше — вимирання більшої частини вулика й загальний занепад. Знищення меншого зла виливається в ще більше зло, оскільки:

Тут і найгірша бджола На благо суспільства жила[684].

І, як це зазвичай буває у байках, наприкінці ми знайдемо «мораль»:

Облиште скарги: тільки дурник Будує добрий, чесний вулик.

У зручностях світських щоб жити, бій вигравати, не тужити, і без пороку у крові?

Утопія се в голові.

Обман і розкіш, пиха й гордість потрібні, бо дають нам користь...

Ні, щоб народ великим став, державу сильну збудував, порок він мусить конче мати.

Бо жить в багатстві й панувати чеснота не поможе вам.

І ті, вернути що захочуть чудесну, золоту епоху, діючи скромно, в чесноті — ковтатимуть лиш жолуді.[685]


Про порядних злочинців | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Невидима рука ринку й її прообрази







Loading...