home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Мріяти завжди будеш сам

Так ми переходимо до ще одного висновку, який надзвичайно важливий для економіки. Декарт своїм учинком (редукцією людини й реальності до звичайного механічно-математичного розрахунку) зробив і менш відомий загалу крок до індивідуалізації індивіда. Декартівська людина не визначається в контексті суспільства — вона не приймає суспільні імпульси. Декарт лишається у своєму вимріяному світі сам один. І Платон, коли проводив такі дослідження за дві тисячі років до Декарта, згодом дійшов до точки, коли людина, яка все життя прожила в печері уявлень (зі своїми товаришами, яких вона пізніше намагалася звільнити!), зрештою, відкинула всі окови й вийшла з печери поглянути на голу реальність. Платонова притча про печеру закінчується тим, що людина згадує про своїх ближніх і повертається до них. Однак Декарт закривається у своєму світі абсолютно один. Адже раціональності не потрібен товариш. Як пише Едмунд Гуссерль: «Насправді, Декарт подає нам філософію абсолютно нового типу: змінивши весь свій стиль загалом, філософія робить радикальний поворот від наївного об’єктивізму до трансцендентального суб’єктивізму»[664].

Саме з цієї соціально-психологічної позиції ми можемо почати атакувати і перший медитаційний крок Декарта, коли він нарешті виводить свою славнозвісну формулу cogito ergo sum. Адже не менш красиво й, можливо, навіть переконливіше можна сказати, що людина отримує всі свої cogitos на базі соціальної інтеракції (як нам підказує й історія Платона)[665]. На бік цієї теорії стають такі філософи, як Іммануїл Кант, Мартін Бубер, Емануель Левінас та інші, які, навпаки, визначають людське існування на основі зустрічі одного індивіда з іншим. На їхню думку, лише зустрічаючись з іншими, людина формує уявлення еґо («я є»).


Сумніви в сумніваннях | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Висновок: об’єктивність і багато кольорів







Loading...