home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Розум і віра, нога в ногу

Було б деяким непорозумінням стверджувати, що період середньовічної схоластики — це період сліпої віри, і що на відродження розуму людству довелося чекати аж до епохи Відродження. І якщо ми читатимемо Фому Аквінського саме з цієї помилкової перспективи, то знову й знову будемо дивуватися, наскільки сильно він акцентує саме на розумовій частині пізнання. У цьому напрямі він проявився як один із найвідданіших слухачів розуму. Інші теологи до нього й після нього апелювали до чистого одкровення і погорджували розумом, прикриваючись гаслом «на розум свій не покладайся»[624]. Наприклад, трохи пізніше Мартін Лютер стверджував, що віра утверджується як протилежність до розуму, а сам розум він називав блудницею диявола[625]. І лише в цьому контексті з’являється відоме фомівське: «Що природою розуму дано, не може йти всупереч цій [християнській] правді». Він вимагає діалектичних стосунків між вірою і розумом у тому значенні, що першому потрібне друге, і сам активно працює над тим, щоб розум розвивався якомога більше й наша віра не була хибною, «...оскільки хибний погляд на створене є причиною неправильного розуміння Бога»[626].

Проте Аквінський іде ще далі й наполягає на тому, що наука — важлива для вчення віри, бо коли наука прийде з відкриттям, яке буде прямо суперечити віронауці, тоді вона відкриє нам той пасаж віри, який ми досі неправильно інтерпретували чи не розуміли[627]. Досі в релігії ще ніколи не відводили такої важливої ролі розуму. Аквінський визначив науку таким чином: якщо їй вдається реально довести свої практичні винаходи, тоді традиційне тлумачення Божого Слова має їх визнати й підкоритися, оскільки це тлумачення безперечно хибне. Біограф Фоми, Г.К. Честертон, переконаний, що «якби це питання довірили йому та людям, таким, як він, ніколи б не дійшло до суперечки між наукою і релігією. Він зробив максимум для того, щоб розмежувати обидві сфери, провести між ними справедливий кордон»[628].

Розум майже прирівняли до доброчесності, оскільки «коли людина повстає проти розуму, вона повстає проти Бога»[629]. На думку Честертона, Фома розуміє божественність як справжню інтелігентність. Людина доброчесна настільки, наскільки вона здатна прислухатися до свого розуму, а згодом відповідно до нього діяти. «Коли людина згрішить, вона опускається нижче рівня розуму й втрачає гідність внутрішньо вільної людської істоти. Опускається до рабського статусу тварини». Не використовувати розум так, де це можна робити, — гріх: «невідання, з яким можна боротися, — це гріх», — пише він[630]. У розділі, де йдеться про сп’яніння, він класифікує його як гріх якраз через те, що «людина свідомо відмовляється використовувати розум»[631].

Таких і подібних екзальтацій розуму в працях Фоми ми знайдемо цілу низку. Як згодом Декарт[632], Фома не міг собі уявити існування «Бога-ошуканця», який обдарував людину розумом і чуттями тільки для того, щоб ними вводити її в оману.

Фома максимально довіряється розуму. У цьому він дуже нагадує великого професора Гакслі, агностика, який вигадав слово агностицизм. Він майже дослівно переймає згадане вище визначення агностичного методу від Гакслі: «Триматися розуму, доки це можливо». Лишається тільки питання, наскільки далеко це може зайти. Можна сказати, що в певній точці аргументування всі раціоналісти скочуються до інтуїції[633].


Суспільство ближніх | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Місто, природність і свобода







Loading...