home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Незнищенність зла — притча про кукіль

Позбутися зла — це ще те зло. І, мабуть, повністю цього навіть неможливо зробити, чи навіть і небажано. І в Раю мала існувати принаймні латентна можливість зла, утіленням якого стало Дерево пізнання добра та зла[525]. Можливість зла повинна існувати. І християнство дуже добре це усвідомлює аж до можливих наслідків; людськими силами зла не викорінити. Одного разу з’явившись на світі, воно розростається в добрі, мов всюдисущий бур’ян. Тому людству так потрібна замісна жертва Христа; якби ми могли досягти чистого добра власними силами, Божа жертва була б не потрібною. У цьому контексті досить цікавою є притча про кукіль у Євангелії від Матвія:

Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї[526].

Ми не можемо повністю позбутися зла — у цьому світі в нього є своя роль і потрібно стерпіти його існування. Якби ми почали викорінювати все зло на землі, таким чином знищили б і дуже багато хорошого зерна. Словами Фоми Аквінського, «якби ми перешкодили всьому злу, всесвіт би втратив дуже багато добра»[527].

Здається, що схожої думки був і Августин: «Оскільки він [Бог] вважав, що краще виносити добро з чогось злого, ніж не дозволяти злу існувати». А в іншому місці він пише: «Бо якби не було жодної користі від існування зла, всемогутній Бог його б не дозволив»[528].

Зрештою, сенс виполювати зло, яке паразитує, є лиш в межах поля, поза полем (наприклад, на лузі чи на схилі) ніхто бур’яни не чіпає.

Притча про кукіль має ще один вимір: нам би навряд чи вдалося відрізнити «добре насіння» від зернят куколю, аж доки б вони не проросли й не підросли[529]. Навіть наші абстрактно-моральні системи — не досконалі, не кажучи вже про їхнє втілення на практиці. Не існує єдиної моральної школи, якій би вдалося бути абсолютно консистентною та уникнути протиріч. І чи взагалі це в силах людини — розрізняти, що — добре, а що — погане («не судіть, щоб і вас не судили»)[530]. Ця притча, до речі, справджується і до сьогодні, людство не спроможне створити таку моральну систему, яка б усіх задовольняла, хоча цим питанням займалися найкращі й найвигадливіші мізки.

Таке враження, що в наших очах стирчать колоди, крізь які ми бачимо весь світ викривлено — ми не помічаємо власних помилок і при цьому здатні брутально діставати «заскалки з очей наших братів»[531]. Ми намагаємося створювати продумані моральні системи (однією з них, наприклад, була система фарисеїв), крізь які ми відціджуємо комарів, але ковтаємо верблюда[532]. Урешті-решт Ісус свого часу виступав проти таких штучних моральних систем і висміював їх[533]; Ісус не залишив по собі жодного морального прикладу поведінки, ані системи моральних правил, які можна було б оцінювати лише зовні, — тільки заповідь любити. Ісус схиляється на бік того, що все — і добро, і зло — бере початок всередині людини, з її бажання чи серця[534].

Апостол Павло додає до цього ще одне «неправило»: «Метою ж наказу є любов від чистого серця і доброї совісті та нелицемірної віри»[535]. Чи ще буквальніше: «Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечистилися і розум їхній, і сумління»[536]. І нарешті вершина не-правил: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно»[537].

Та повернімося назад до саду Едем, де, якщо вірити Біблії, людина отримала здатність розрізняти добро та зло. З цього погляду вічним парадоксом буде факт, що всі моральні школи змагаються у тому, яка з них краще (роз) пізнає різницю між добрим та злим[538]. При цьому, за Книгою Буття, причиною падіння людини в едемському саду стало саме бажання спробувати плід з Дерева пізнання добра та зла. Бажання (роз) пізнавати добро та зло стало причиною занепаду, але моральні школи все одно саме через це (роз) пізнавання (та наступне наслідування) намагаються (морально) змінити людину.

Слова Ісуса пересувають мораль зі сфери вчинків у сферу думок та уявлень, прагнень — тобто у царину бажань. Щоб скоїти зло, не потрібно нічого робити, достатньо просто хотіти. Щоб згрішити, не треба когось вбивати, «вистачить» ненавидіти[539]. Різниця між ненавистю та вбивством часто обумовлюється лиш відвагою та наявністю відповідної нагоди. Аналогічно до цього Ісус пересунув і інші гріхи зі зовнішнього світу (виконання) у внутрішній (прагнення до зла, задум), як можна побачити на прикладі його нагірної проповіді. І внаслідок цього заповіді практично стають ще важчими, мораль — ще гірше керованою (вона переміщується всередину, у світ бажань, а не висновується з вчинків) і тому стає майже неможливо передати її у зовнішній світ оцінювання.

Втім, ключове повідомлення християнського Євангелія звучить так, що ні добро, ні зло вже не рахуються. Як пише апостол Павло: «Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха!»[540] Людям, яким було відпущено гріхи, зло більше не рахувалося. Ішлося про дуже радикальний (практичний і філософський) вихід з лабіринту правил людської моралі. Ісус скасовує вину та розплату за неї, і цим самим трансформує мораль та скасовує уявлення про добро та зло. Христос скасовує економіку добра та зла. Стосунки з Богом мають дуже мало схожого з подвійною бухгалтерією (типу треба дати — дав), а більше нагадують любов і вільну радість. Замість економіки Ісус пропонує вигідну нам незаслужену, несправедливу милість (позитивно несправедливу), яка нас несправедливо збагатить[541].


Будеш любити! | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Робота як благословення, робота як прокляття







Loading...