home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Стоїки versus гедоністи

Мабуть, найкращий опис моральних систем античної Греції, як не дивно, знайдемо в Адама Сміта, коваля економіки, у книзі «Теорія моральних почуттів»[434]. Він ділить античне вчення про мораль на дві різні й де-факто конкурентні школи: на стоїків і гедоністів. Найбільше вони сперечалися стосовно відповіді на запитання, чи вигідно робити добро. Чи можна розраховувати на те, що хороші вчинки принесуть нам щось цінне натомість? Що outgoing добро корелює з incoming добром?

Стоїки

Стоїки не бачили жодного зв’язку між добром та приємністю (корисністю)[435], тому вже від самого початку не передбачалося будь-яких розрахунків. За деякі хороші вчинки ми отримуємо в нагороду приємність (збільшення utility), за інші — ні, проте виконавець вчинків повинен лишатися цілковито байдужим до результату чи наслідків своїх дій. Моральність індивіда оцінювалася на основі дотримання правил, незалежно від того, які результати давала та чи інша діяльність[436].

Іншими словами, моральність окремих вчинків оцінювалася лише з погляду дотримання правил, а не результатів чи наслідків цього вчинку. А рішення просто лишали на Долю[437]. Якщо ж людина поводитиметься неморально, «успіх принесе їй лише ледь помітне задоволення»[438]. Моральність вчинку стоїки вираховували не за його наслідками, тобто не за тим, збільшить чи зменшить він корисність, а на підставі правильності самого вчинку як такого. Тому, як вважають стоїки, узагалі заборонено аналізувати, які втрати чи здобутки отримаємо від конкретного вчинку.

Зараз ми вважаємо Адама Сміта основоположником класичної економіки, для якої цільова максимізація корисності — центральна тема. При цьому він сам себе вважав стоїком. Сміт пропагує цей напрям античної філософії[439] і захоплюється ним, бо стоїкам вдалося звільнитися від усіляких роздумів над корисністю[440].

Гедоністи

Школа гедоністів, яку представляв зокрема Епікур, дотримувалася абсолютно протилежної позиції. Ця школа вважала добро та правила не екзогенними, тобто такими, що не нав’язуються нам згори. Доброта вчинку полягає в наслідку самого вчинку — у корисності, яку він принесе. Ба більше — корисність вчинку оцінював особисто сам виконавець.

Джерелом етики для Епікура є егоїзм, а засобом — корисливість. Епікур не визнає якихось вищих неегоїстичних душевних поривів. Він вважає, що тільки дружба може бути виявом певних неегоїстичних стосунків. Так корисність стала основною передумовою хорошого життя та вказівником у прийнятті рішення щодо будь-якого вчинку. Тоді як стоїкам було заборонено прораховувати наслідки своїх учинків (хто може передбачити, чим закінчиться той чи інший крок), для гедоністів (епікурейців) це, навпаки, було conditio sine qua non їхньої моралі[441]. «Фізичні радощі та страждання були єдиним кінцевим об’єктом природного потягу та огиди»[442]. Епікурейці ставили знак рівності між добротою та корисністю — моральність учинків полягала лише в тому, наскільки вони були вигідними чи невигідними людині[443].

Важливо наголосити, що епікурейці щодо цього пункту були повністю одноголосними й аргументували свою позицію тим, що будь-яка корисність «зрештою пов язана з тілесними відчуттями»[444].

З іншого боку, тілесні відчуття вони описували дуже широко, зараховуючи до них й інтелектуальний досвід. Гедоніст мав би послуговуватися своїм розумом, щоб передбачити кінцевий результат своїх вчинків у найвіддаленішому майбутньому. Він не виправдовує і не схвалює короткотривалих вражень: «Життя, сповнене різних насолод, було б неможливим без життя, сповненого розуміння, моральних стандартів і справедливості. А життя, сповнене розуміння, моральності й справедливості не було б можливим без життя, сповненого насолод»[445].

Етика Епікура бере початок з егоїзму, передбачливості, розрахунку. Однак і щодо цих принципів (а це принципи, на яких стоїть сучасна економіка) у гедоністів були винятки. Принцип гедонізму, наприклад, не поширювався на дружбу, де основну роль відіграє співчуття.

Економіка добра та зла

Якщо спробувати передати написане технічною мовою економіки, то стоїки обмежили простір людських дій певним «моральним обмеженням» (як сучасна економіка працює з бюджетним обмеженням). Проте для епікурейців моральні кордони зовсім неважливі, а саму моральність вони де-факто імпліцитно включають у криві корисності. І лише зовнішні обмеження (наприклад, бюджет) можуть стати на заваді підвищенню прибутку. Втім, з іншого боку, велика перевага гедоністичного вчення у тому, що йому не потрібно переймати екзогенну, тобто зовні дану, моральну систему чи систему правил, що назавжди лишиться слабким місцем школи стоїків чи будь-якої іншої, заснованої на правилах або обов’язках. Гедоністичний принцип формує для себе власні правила.

Ще одна відмінність між стоїками та епікурейцями полягає в релятивізації добра як такого. У вченні гедоністів добро як моральна цінність втрачає своє інгерентне значення та стає всього лише підмножиною користі. Часом доброчесна поведінка може допомагати отримувати більше корисності, і в таких випадках її варто практикувати. Добро стає лише набором правил, які можуть вести до збільшення корисності, що повністю розходиться з ученням стоїків. Якщо для стоїків добро стояло на початку будь-яких їхніх дій, а радість їм приносило виконання та дотримання правил (результат вони повністю ігнорували), то гедоністи цю логіку повернули на 180 градусів: для них саме досягнення корисності стало добром.

Як уже сказано, згодом Й.С. Мілль[446] саме на базі цієї філософії сформує утилітаристичне економічне вчення основної течії (економічний мейнстрім). А Сміт, наприклад, навпаки, завершує свій розділ про епікурейців словами: «Ця система безперечно геть несумісна з тим, що я тут намагався побудувати»[447]. Він заперечує гедонізм як надто простий погляд на світ. «Тим, що Епікур намагався за всіма вчинками шукати розрахунок, він допустився помилки, типової для всіх людей, але особливо часто цим хибують філософи, вважаючи, що так їм найкраще вдасться проявити свою геніальність: це тенденція до пояснення всіх явищ якомога меншою кількістю закономірностей»[448].

За іронією долі, саме цією критикою Сміт передбачив майбутній розвиток економічної думки — до сьогодні більшість економістів вважає принцип любові до себе чи егоїзму єдиним можливим рушієм людської поведінки. Ще більша іронія — у тому, що батьком цього принципу вважається Сміт. І ще одна, уже методологічна іронія полягає в тому, що саме економіка намагається «пояснити всі явища якомога меншою кількістю закономірностей».

Полярність та напруженість відносин між стоїками та гедоністами в економіці добра та зла найкраще пояснює Іммануїл Кант, коли протиставляє ці дві школи як два основоположні прототипи моральності прийняття рішень[449]. Кант у своїй етиці став на бік стоїків, чим оживив їхнє вчення, і навіть сам зробив його ще суворішим. Проте в історію економічного мислення цей напрям не увійшов.


Емпірик Аристотель | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Підсумок







Loading...