home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Абстрактні гроші, заборонені відсотки й наша бо(р)гова епоха

Складається враження, що сучасний світ базується на грошах та боргах і, можливо, колись ми увійдемо в історію як боргова епоха. І в майбутньому всі з великим зацікавленням стежитимуть за розвитком цього процесу. Гроші, борг, відсотки — це все те, без чого ми вже навряд чи уявляємо суспільство. Кейнс навіть вважає відсоткову ставку та накопичення капіталу рушійною силою сучасного прогресу[261]. Проте вже на самому початку їхній розвиток був тісно пов’язаний з етичними правилами, вірою, символікою та довірою.

Перші гроші були в формі глиняних табличок, на які в Месопотамії записували борги. Борги були переносними, тому борги перетворилися в оборотний капітал. Зрештою, «зовсім невипадково, що англійське слово credit, кредит, походить від латинського credo, вірю»[262]. До нас дійшли таблички, написані ще п’ять тисяч років тому, і таким чином стали найдавнішими писемними пам’ятками, які збереглися до нашого часу. Монети з’явилися лише в 600 р. до н. е., їх знайшли неподалік від храму Артеміди в місті Ефес. Монети нічим особливо не відрізнялися від сучасних, на них було зображення лева, обличчя богині Артеміди чи сова. У Китаї монети запровадили лише в 221 р. до н. е[263]. До певної міри навіть можна сказати, що початковою валютою був кредит, тобто довіра. Вона упредметнюється, матеріалізується, втілюється в монетах, але ж очевидно, що «гроші — це не метал», навіть якщо це дуже рідкісний метал, мова йде радше про «матеріалізацію віри»[264], а гроші взагалі не мають нічого спільного зі своїм носієм (металом, глиняною табличкою чи папером). «Гроші — це питання довіри, чи навіть віри»[265]. Це дуже гарно передає чеське слово на позначення кредитора, veritel, що дослівно означає «той, хто вірить (боржникові)». Гроші — це чистий соціальний абстракт. Це суспільна домовленість, неписаний договір[266]. Використання золотого стандарту має те ж значення, що й використання глиняного стандарту. Ще первісні народи зрозуміли, що валюта, засіб обміну, немає зі своїм носієм абсолютно нічого спільного. Інколи метали бувають носіями довіри, але так само це може бути й земля. Земля, найпоширеніший «товар», який є всюди, лежить у нас під ногами — ця сама земля, «порох землі», з якого в Старому Завіті Бог створив Адама. Перша людина й перший гріш були плодами пороху землі[267].

Ще одна цікавинка. Взагалі першу згадку про першу грошову операцію, яка згадується в Старому Завіті, ми знайдемо в історії про Авраама, з якою пов’язаний також досить дивний випадок. Ідеться про продаж поля, яке Авраам купує в хетейців, щоб поховати там свою дружину Сару[268]. Проте хетейці хотіли його подарувати, а не продати. Аж до цього місця всі задокументовані в Старому Завіті майнові операції були негрошовими, а майнові права змінювалися через дар[269]чи силою (Авраам отримує досить великий військовий трофей від королів, які напали на Содом і Гоморру)[270]. І під час цієї першої грошової операції Авраам наполягає, що хоче купити поле за «гроші повної ваги», і відмовляється від пропозиції подарувати йому місце для гробу, та ще й двічі. Аж дивно, наскільки детально описується цей процес, і при цьому ані словом ніхто не обмовляється про саму ціну. Про символіку подарунків ми поговоримо трохи далі в розділі, присвяченому християнству.

З первісним кредитом, тобто грошима, нерозривно пов’язані відсотки. Для євреїв проблема відсотків була соціальною темою: «Якщо позичиш гроші народові Моєму, бідному, що з тобою, то не будь йому, як суворий позичальник, не покладеш на нього лихви»[271]. Дискусія про те, чи це гріх — брати лихву, чи ні, тривала тисячоліття. У Старому Завіті на євреїв поширюється очевидна заборона обкладати відсотками їхніх братів-євреїв.

Не будеш позичати братові своєму на відсоток срібла, на відсоток їжі та всякої речі, що позичається на відсоток. Чужому позичиш на відсоток, а братові своєму не позичиш на відсоток, щоб поблагословив тебе Господь, Бог твій, у всьому, до чого доторкнеться рука твоя на тій землі, куди ти входиш на володіння її[272].

Християни пізніше цю заборону поширили й на себе, і досить довго брати відсотки за позику було заборонено й публічно каралося. Хай там як, часом позичати доводилося кожному, а без відсотків ніхто би не позичив. А оскільки християни нечистим народом вважали саме євреїв (ще один приклад парадоксу історії), тому християнські авторитети дозволяли, чи радше схвалювали те, що євреї позичають під відсотки. Адже це була одна з тих небагатьох професій, яку вони могли виконувати в середньовічній Європі.

Зрештою, яскраве свідчення про це нам залишив Вільям Шекспір у п’єсі «Венеціанський купець», де один з основних анти(героїв) — це єврей Шилок, який у разі несплати позики хоче в заставу фунт м’яса з тіла поручителя. Євреї у Венеції у IV столітті були кредиторами. Як зауважив економічний історик Ніал Ферґюсон, коли Шилок говорить про Антоніо: «Антоніо хороша людина», він має на увазі не його моральні якості, а здатність виплачувати (і все одно він страхує ризик, який усе ще лишається, немонетизованим способом, а саме фунтом його м’яса). Це було якраз у ті часи, коли євреї навчилися виконувати це ремесло краще, ніж будь-хто інший. Зрештою, термін банк походить від італійського banci, тобто лавки, на яких сиділи єврейські кредитори[273].

Однак євреї ставилися обережно не лише до відсотків, але й до боргів загалом. Окрім уже згаданого прощання боргів, існували й чітко визначені рамки, за які не можна було заходити при встановленні поруки чи несплаті боргів. Не можна було допускати, щоб хтось влазив у борги настільки, щоб це загрожувало йому втратити джерело своїх засобів для існування: «Ніхто не візьме в заставу долішнього каменя жорен або горішнього каменя жорен, бо він душу взяв би в заставу»[274].

Проте повернімося до старозавітної заборони вимагати відсотки. Початково її задумували як соціальний інструмент. Тоді позичали бідні, у яких не було іншої можливості, тобто йшлося про соціальні позики (на відміну від нашого часу, коли ми позичаємо не через необхідність, але для достатку). Коли ж бідний позичає з нужди, його б не мали ще більше обтяжувати відсотками.

А коли збідніє твій брат, а його рука неспроможною стане, то підтримаєш його, приходько він чи осілий, і житиме він із тобою. Не візьмеш від нього лихви та прибутку, і будеш боятися Бога свого, і житиме брат твій з тобою. Срібла свого не даси йому на лихву, і на прибуток не даси їжі своєї[275].

Проте упродовж історії значення позики змінилося, і позичали, зокрема, багаті для подальшого інвестування, так само як це було в випадку Шилока та поручителя Антоніо (Антоніо був купцем, його багатство саме десь пливло в морі). Але в такому випадку забороняти відсотки вже не мало великого етичного сенсу. Про щось подібне пише й Фома Аквінський. Саме в роки його життя почала послаблюватися сувора заборона позичати з лихвою, частково й його заслугами.

Сьогодні гроші та борг зайшли так далеко та досягли такого домінантного становища в суспільстві, що, оперуючи боргом (фіскальна політика), відсотком чи грошовим резервом (монетарна політика), можна до певної межі впливати на ситуацію в суспільстві загалом. Гроші більше не відіграють лише своєї класичної ролі (засіб обміну, носій цінності тощо), проте й мають значення набагато більше, сильніше: вони можуть стимулювати, підганяти (чи, навпаки, сповільнювати) всю економіку. Існує навіть одна економічна школа, яка слово «гроші» винесла собі в назву, — монетаризм. Відповідно до вчення цієї школи, яку представляє, зокрема, Мільтон Фрідман, управління грошовими резервами — це первинний спосіб регулювання економічної активності. Подібні процеси можуть відбуватися лише в високо монетарному суспільстві, ключовою характеристикою якого є залежність від боргів та відсотків.

До речі, купюри та монети (тобто символічні носії оборотних засобів) нам не належать[276]. Це власність національних банків, тому, наприклад, ми не можемо їх знецінювати (чи навіть їх друкувати, тут конкуренція взагалі не діє)[277]. Ба більше: ви не можете вирішити не приймати гроші, не схвалювати їх, не поважати.


Літо милості, підбору, десятин та милостині, або як уникнути содому | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Гроші як енергія, а ВВП як внутрішній борговий продукт







Loading...