home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Людина як завершувач створення

Створення світу, як це трактує єврейське вчення, описується в Книзі Буття. Бог тут 1) творить, 2) відділяє й 3) називає:

На початку Бог створив Небо та землю... відділив світло від темряви.

І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так. І назвав Бог твердь Небо. 10. І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море[164].

Без називання не існує реальності, вона народжується разом з мовою. Вітґенштейн у своєму трактаті дуже точно зауважив: «межі моєї мови означають межі мого світу»[165]. Правда й те, що ми не можемо думати невисловлювано, тобто в наших думках немає замісного символу (ім’я, знак тощо). Те, про що ми не вміємо думати, ми, відповідно, не вміємо назвати[166], і навпаки.

Саме ж називання традиційно належить до коронного акту творця, це ніби grand finale[167] роботи майстра, останні штрихи перед закінченням полотна, підпис. У Книзі Буття описано один вартий уваги момент: останню краплю створення, тобто тварин, називає людина, а не Бог. Людині дозволили закінчити створення, яке почав Господь:

І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині [168].

Про називання, кликання та йменування в одному абзаці згадано аж чотири рази. Бог передає своє творіння людині в дещо незавершеному стані (навіть хочеться сказати — в стані напівфабрикату) та дає людині своє творіння дотворити. Називання — це символічне вираження творення. Право називати в єврейській культурі було (і так є й зараз у нашій культурі) суверенним правом й належало, наприклад, відкривачеві (нового місця), винахіднику (нового принципу) чи батькам (дитини). Тобто тому, хто стояв при народженні, біля витоків. І це право Господь передав людям. Мотив до-творення зустрічається і в самій формі саду, тобто місця, яке людина повинна облагородити, тобто дотворити. Людину помістили саме в сад, а не в джунглі, ліс чи на луг. За садами потрібно весь час доглядати, тоді як джунглі, ліс і луг можна лишити й просто так[169].

Яким чином це стосується економіки? Сама реальність, наш «об’єктивний» світ, стає с-твореним; людина сама долучається до с-твореного, яке вона безупинно спів-творить.

Реальність — це не даність, не пасивний стан. Сприймання реальності вимагає активної участі людини. Саме людина повинна зробити останній крок, дію (зверніть увагу на подібність слів дія та дійсність), щоб далі почала формуватися дійсність. Реалізаційна дія з нашого боку — це створення конструкту, ми насаджуємо смисл і порядок (і це дуже гарно передано саме біблійним називанням, тобто категоризацією, сортуванням, упорядкуванням). Наші моделі до-створюють реальність, тому що вони її 1) інтерпретують, 2) дають явищам імена, 3) уможливлюють сортування світу і явищ відповідно до логічної форми, і 4) ми де-факто сприймаємо реальність через ці моделі. Через такий (нами насаджений) порядок реальність починає справді бути, без цього вона позбавлена сенсу. «І те, що не дає ніякого смислу, взагалі не показується»[170].

Людина за допомогою своїх теорій не лише відкриває природу, але й створює. Не лише в значенні перетворення природи (підвищення ефективності, тобто плодючості через, наприклад, орні поля, селекціонування рослин, будівництво дамби), але й в глибшому онтологічному розумінні. Людина, винаходячи нові лінгвістичні рамки чи аналітичні моделі, або ж припиняючи використовувати старі, формує чи змінює реальність. Моделі існують лише в наших головах, їх немає в «об’єктивній реальності». У цьому розумінні Ньютон винайшов (а не просто відкрив!) гравітацію[171]. Він вигадав (фіктивні й повністю абстрактні рамки!), які всі прийняли й схвалили, а невдовзі «перехрестили» в реальність. Так само Маркс вигадав, сформулював поняття класової експлуатації. Його думки змінили сприйняття історії та реальності більшої частини світу майже на століття.

Тепер уже ми переходимо до суто економічної тематики. Повернімося до до-творення реальності людиною в простому (немодельному) значенні слова. Найвідоміший коментар на цю тему належить Джону Локку, який розробляв тему «доданої вартості» людської праці та опіки:

— Ти віриш у духів?

— Ні, — кажу.

— Чому ні?

— Тому що духи — це не-на-у-ко-во... у них немає матерії, немає енергії, а, отже, за законами науки вони існують тільки в людських думках.

«Наприклад, нам здається абсолютно нормальним припущення, що гравітаційний закон і гравітація існували й до Ньютона. Було б не надто розумно вважати, що гравітація до сімнадцятого століття не існувала... Я тебе запевняю, що з якого боку ти б на це не подивився, зрештою дійдеш одного-єдиного розумного висновку, а саме: що ані гравітаційного закону, ані самої гравітації не було до Ньютона, усі інші висновки не матимуть сенсу... це означає, що вони існують не деінде, а тільки в головах людей. Це дух! Ми всі доволі самовпевнені, якщо йдеться про духів інших людей, але коли йдеться саме про наших, то ми такі ж необізнані, варварські й забобонні, як і вони. ... Не маю нічого проти того, коли говорять, що духи існують лише в думках людей. Мені не подобається тільки «лише». Наука існує лише в наших думках — і в цьому немає нічого поганого».

Бо один акр обгородженої та обробленої землі дає врожай (якщо мати на увазі один і той самий продукт) у десять разів більший, ніж дає один акр такої самої плодючої землі, коли вона лежить необробленою у спільному володінні. ... Я оцінив тут оброблену землю дуже низько, вираховуючи її продукт як десять до одного, тим часом як це співвідношення швидше сто до одного[172].

Майкл Новак навіть говорить про сире створення[173], тобто створення в певному «природному стані», яке пускають на самоплин, людина не займається «в поті чола» його селекцією. Людину призначено бути господарем над створеним світом, вона стає відповідальною за доведення створення до повного його розквіту. Так Бог нібито крізь сире (не повністю готове) створення світу поєднує людину зі завданням стерегти й охороняти сад Едем, і цим самим спів-творить культурний пейзаж. Красиво це описує і чеський філософ Зденєк Нойбауер: «Дійсність настільки глибока, що залюбки кристалізується в світи. Тому визнаю, що дійсність — це витвір, а не місцезнаходження об’єктивної даності»[174].

І в цьому погляді можемо побачити, що мислення євреїв — містичне: вони визнають роль неосяжного. Тому і попри свою приземленість єврейська думка впадає в містику й остерігається механістично-каузального пояснення світу: «Спосіб мислення євреїв, на думку Т.Б. Веблена, підкреслює духовне, дивовижне, неосяжне. Язичники, навпаки, бачать усе більш механічно й науково»[175]. Багато років по тому зі схожої мисленнєвої каденції вступає в історію економічної думки Кейнс, головним внеском якого в економіку якраз і було нове оживлення неосяжного — наприклад, у формі animal spirits чи невпевненості. Економіст П’єро Міні навіть списує сумнівний й аксіоматично бунтарський підхід Кейнса на його майже талмудне виховання[176].


Хвала порядку й мудрості: людина як співавтор створення | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Зло й добро в нас: моральне обґрунтування достатку







Loading...