home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


На завершення: колиска економічних пошуків

У першому розділі ми спробували взагалі вперше розглянути найстаріший збережений текст нашої цивілізації з економічного погляду. Ми наважилися на цей крок у надії, що через найдавніший епос дізнаємося щось нове і про самих себе, про суспільство, яке протягом чотирьох тисяч років розвинулося в надзвичайно складний організм та заплутаний клубок. Зорієнтуватися в сучасному суспільстві, ясна річ, набагато важче, тому складно втриматися від спокуси прослідкувати основні риси нашої цивілізації тоді, коли загальна картина була набагато читабельнішою — у час, коли наша цивілізація тільки-но зароджувалася й була ще напівголою. Іншими словами, ми намагалися дістатися найпершого основоположного каменя нашої цивілізації, під яким уже взагалі нічого немає.

Чи було для нас чимось корисне дослідження епосу? Чи показало щось нове про нас самих в економічному плані? І чи актуальне щось із того всього й сьогодні? Чи знайшли ми в Гільгамеші ті архетипи, що живуть у нас досі?

У цьому розділі ми намагалися продемонструвати, що й у міфічного підходу до світу є свої «правди». І хоча сьогодні ми сприймаємо ці правди досить критично та поблажливо беремо їх у лапки, однак тільки подумайте, що майбутні покоління так само немилосердно «залапкують» наші правди сьогоднішнього дня. У давні часи на всі запитання люди відповідали історією, оповіддю. Зрештою, саме грецьке слово міф означає «оповідь». «Міфом є будь-яка оповідь, якій передує яке-небудь “чому”»[104]. А до того, чим оповідь міфічна відрізняється від оповіді математичної чи наукової, ми невдовзі в цій книзі повернемося.

Першим спостереженням можна вважати саму наявність питань, подібних до наших сучасних, економічних. Первісні писемні міркування тогочасних людей, як не дивно, не надто відрізнялися від сучасних. Іншими словами: епос нам зрозумілий, ми можемо з ним ототожнитися. Інколи аж занадто, наприклад, коли йдеться про намагання зробити з людей роботів. Усе ще живе з нами думка про те, що все людське в нас лиш гальмує роботу (над стіною)[105]. Сучасні основні напрями економіки часто з цього користають і намагаються ігнорувати все людське, поміщати за межі моделі чи дискурсу. Думка про те, що все людське шкодить ефективності, приблизно того ж віку, що й саме людство, — і як ми продемонстрували, піддані без емоцій — це ідеал багатьох тиранів. Ми також стали глядачами самого початку окультурення людини — великої драми, яка полягає в звільненні та наступному віддаленні від природного стану. Гільгамеш наказує побудувати стіну, яка відділяє місто від дикої природи й формує простір для першопочатку людської культури. Відлунням до нас повертається усвідомлення Гільгамеша, що «навіть сміливі витвори цивілізації не здатні задовольнити людських бажань»[106]. Ми з вами можемо це сприймати як пересторогу щодо нашої непосидючості, ненаситності, успадкованої невдоволеності та пов’язаної з цим не-зосередженості. Мабуть, ці характеристики просто властиві людині, якщо вони протрималися впродовж більш ніж чотирьох тисячоліть, і ще й сьогодні нам настільки близьке почуття марності. Можливо навіть, що ми відчуваємо його ще гостріше й сильніше, ніж Гільгамеш чи сам автор епосу.

Згодом епос ламає це уявлення на прикладі дружби Гільгамеша й Енкіду. Дружба — ця біологічно найнепотрібніша любов, яка, на перший погляд, здається непотрібною і для суспільства. Адже для ефективного економічного виробництва досить лише стати членом команди, особливо не включаючись у неї емоційно. Проте для зміни системи, для того, щоб зламати чинний порядок і вирушити в похід проти богів (щоб прокинутися від наївності, прозріти) потрібна дружба. Для маленьких учинків (спільне полювання, робота на заводі) достатньо маленької любові: дружби. Дружби, яка випадає з канону економічного мислення щось за щось. Дружба дається, один друг (повністю) дається за другого, це дружба на життя й смерть, і в жодному разі не за прибуток та власну вигоду. Дружба показує нам нові, незнані досі пригоди, дає можливість покинути стіни, не бути ані її будівником, ані її частиною — не бути однією з багатьох цеглин у стіні, як співають Pink Floyd.

В іншому значенні можна прирівняти стосунки Гільгамеша та Енкіду до цивілізованого та звіриного начала людини. (Пізніше Енкіду помирає, але в певному значенні і далі живе в Гільгамешові.) У контексті цього ми досить коротко зупинилися на терміні Кейнса animal spirits, який не-економічно й досить часто ір-раціонально жене нас назустріч пригодам: будівник Гільгамеш — той, хто відокремлює людство від його примітивного тваринного начала й приносить цивілізовану (аж хочеться сказати «стерильну») культуру, ось цей схований за стінами та обережний володар — зав’язує дружбу з диким Енкіду й вирушає підкорювати досі незайману природу.

Одночасно із виникненням феномену міст зародилася й спеціалізація та накопичення багатства. Ми спостерігали, як священна природа перетворилася в постачальника ресурсів, а також як емансипувалося індивідуалістичне еґо людини. Втім, як не парадоксально, це зумовило і підвищення залежності однієї людини від інших членів суспільства, хоч цивілізована людина й почувається самостійною та вільнішою. Що незалежнішою від природи стає цивілізована, міська людина, то більше вона залежить від решти суспільства. Ми проміняли (як Енкіду) природу на суспільство; гармонію з (непередбачуваною) природою на гармонію з (непередбачуваною) людиною.

Далі ми порівняли це бачення з баченням старих юдеїв, філософії яких ми присвятимо наступний розділ. Юдеї переселилися в міста значно пізніше й більша частина Старого Завіту ще описує народ, який жив більш-менш у гармонії з природою. Що тут природніше?

Чи є людина природно (повноцінною) людиною ще в стані природному, чи стає нею лише в межах (міської) цивілізації? Людська (природна) природа — хороша чи погана? Ці питання й сьогодні лишаються ключовими для економічної політики: якщо ми віримо, що людина зла від своєї природи, тобто що за самою своєю суттю людина людині — вовк (тварина), тоді доречною здається і сильна рука правителя. Якщо ж ми віримо, що люди від природи тяжіють до добра, тоді можна попустити віжки й жити в суспільстві, яке більшою мірою laissez-faire[107].

І наостанок ми продемонстрували, що прообраз принципу, який кількома тисячами років пізніше закріпився в економіці як «невидима рука ринку», можна знайти вже в Гільгамеші, а саме в образі приборкання дикого зла, яке згодом почало служити на благо людства. Під час нашої подорожі ми зустрінемо ще цілу низку прообразів невидимої руки ринку. І врешті наприкінці розділу зустрічаємося навіть з предтечею грецького гедонізму — у пропозиції чашниці Сідурі. Проте Гільгамеш від цієї пропозиції відмовляється, повністю її прийме й освоїть вже тільки економічний напрям утилітаризм.

Увесь епос закінчується невтішно циклічним посланням, у якому, власне, нічого не змінилося, не відбулося ніякого прогресу, і після невеличкої пригоди все повертається на старі рейки. Епос — циклічний, закінчується там, де й почався, — а саме будівництвом стіни. Історія нікуди не розвивається, усе відбувається в циклічному ритмі, повторюється з невеличкими змінами, як ми це бачимо в природі (повторення пір року, місячних циклів) чи в нашій щотижневій рутині. До того ж природу, яка з давніх-давен оточувала людей, уособлювали різні непередбачувані божества, у яких були такі самі слабкі місця й примхи, як і в людей (відповідно до епосу, потоп наслали боги за те, що від людей було надто багато шуму, який дратував богів). Природу ніхто не обожнював, нікому не спадало на думку її науково досліджувати, а тим паче в неї втручатися (щоправда, якщо тільки людина — не на три чверті бог, як Гільгамеш), адже проводити систематичні, ретельні (і наукові) дослідження володінь непередбачуваних і настроєвих богів — це не завжди безпечно. Людство дочекалося концепту історичного розвитку, обожнення героя, володаря та природи лише з приходом юдеїв. Уся історія єврейського народу супроводжується чеканням на Месію, який має прийти в історичному часі, точніше — у його кінці.

Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто[108].

\ Біблія, Старий Завіт


Пошуки BLISS POINT [93] | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Приземленість та добро







Loading...