home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Від капризів природи до капризів людини

Протягом усієї історії людства домінувало бажання стати максимально незалежними від сил природи[59]. Що розвиненіша цивілізація, то більше захищений окремий індивід від впливів природи та краще вміє створювати навколо себе константне середовище для задоволення. Наше щоденне меню вже не залежить від урожаю, диких тварин чи пори року. Сучасна західна цивілізація вже навчилася підтримувати стабільний клімат і в люті зимові морози, і під час спекотного літа.

Перші спроби досягти такої бажаної константизації середовища для життя ми бачимо і в «Епосі про Гільгамеша» — найкраще саме на прикладі будівництва славнозвісної стіни навколо Урука, завдяки й якій місто могло стати колискою цивілізації[60]. Ця константизація стосується і людської діяльності, праці. Адже людина краще виконує одну роботу, на якій вона спеціалізується, а якщо вона ще й може покластися на роботу інших, що задовольнить усі інші її потреби, тоді суспільство збагачується. Уже давно зникла потреба у тому, щоб кожен умів собі пошити одяг і взуття; уполювати, виростити чи приготувати собі їжу; знайти джерело питної води й побудувати собі житло[61]. Ці ролі взяв на себе інститут спеціалізації (яка, звісно ж, діяла задовго до того, коли Адам Сміт описав її як одне з основних джерел багатства народів)[62]. Тобто кожен спеціалізується на тому, у чому буде для суспільства найкориснішим, а задоволення всіх інших своїх потреб він лишає за іншими.

Епос фіксує один із найбільших стрибків у розвитку розподілу праці. Урук — одне з найдавніших міст, тому в епосі відображається історичний крок уперед в спеціалізації — у напрямі нового суспільного міського упорядкування. Завдяки муру люди в місті можуть займатися іншими справами замість того, щоб піклуватися про власну безпеку, вони мають змогу ще більше й глибше спеціалізуватися. Не можна забувати також про стабільність, яку приносить з собою місто, обнесене муром. Життя людини в місті набирає нових масштабів і раптом уже природнішим здається займатися речами, що лишаться вартісними і після смерті людини: «Мур символізує і формує міцність міста як інституції, яка має проіснувати віки й запевнити своїх мешканців у повній безпеці, щоб і вони, думаючи про майбутнє, почали робити інвестиції з думкою про те, що лишиться після їхньої смерті далеким нащадкам. І саме на надійні мури Урука спиратиметься процвітання та багатство містян, які в селянина викличуть справедливий подив, а можливо, й заздрість»[63].

Отже, поява укріпленого міста, з економічного погляду, зумовила важливі зміни: окрім глибшої спеціалізації його мешканців, дала ще й «можливості займатися ремеслами та торгівлею, на яких можна досить легко розбагатіти — а також і збідніти. Можливість прогодувати себе навіть для тих, у кого немає своєї землі, для молодших синів, для тих, кого позбавили спадку, для винахідників та авантюристів звідусіль — з усього світу»[64].

Проте все має ціну: ніде в світі печені голуби не летять до губи. Навіть на заможному бенкеті, який нам організувала спеціалізація. І ціна, яку ми платимо за свою незалежність від явищ природи, — це залежність від нашого суспільства й цивілізації. Що софістичніше наше суспільство як цілісність, то менше здатні її члени як індивіди жити самі по собі, без суспільства. Що спеціалізованішим є наше суспільство, то більшою буде кількість тих, від кого ми залежимо[65]. І залежимо екзистенційно. Енкіду умів жити в природі незалежно й без будь-чиєї допомоги, вільно. Оскільки Енкіду

Ні людей, ні світу не відав (...)

Разом з газелями їсть він трави,

Разом із стадом водопою шукає,

Разом із звіром серце водою тішить[66].

Енкіду — мов звір, у нього немає свого народу й він не належить до жодної з країн. Своєю діяльністю він може задовольнити всі свої потреби сам, він без цивілізації, він — нецивілізований. І знову ми спостерігаємо принцип trade-off, тобто те або інше: Енкіду — самодостатній (як багато тварин), зате (чи саме тому) його потреби — мінімальні. Порівняно з потребами людини, потреби тварин геть незначні. Тоді як люди не здатні задовольнити свої потреби навіть зі всіма багатствами та технологіями ХХІ сторіччя. Можна сказати, що Енкіду був щасливим у природній стихії, адже всі його потреби було виконано. А людині, навпаки, здається, що більше вона має, що багатшою та розвиненішою вона стає, то більше зростає кількість її (задоволених і незадоволених) потреб. Коли споживач купує якусь річ, цим самим теоретично він би мав викреслити одну зі своїх потреб і зменшити на один пункт кількість речей, які йому потрібні. Втім, у реальному житті бачимо, що множина «хочу мати» розширюється разом із множиною «у мене є». На цьому місці доречно буде навести цитату Джорджа Стіґлера, який дуже добре усвідомлював людську невситимість: «Основна річ, якої прагне звичайна пересічна людина, — це не задоволення своїх потреб, вона прагне нових і кращих потреб»[67].

Власне, зміна зовнішнього середовища (перехід з природи в місто) в «Епосі про Гільгамеша» йде майже впритул зі зміною внутрішньою — перетворення дикуна в цивілізовану людину. Окрім усього іншого, стіна навколо міста Урук — це й символ внутрішнього віддалення від природи, символ бунту проти підпорядкування законам, які не підвладні людині, які людина може, щонайбільше, відкрити й використати у власних інтересах.

«Практичне призначення стіни у зовнішньому світі має свою паралель і у внутрішньому світі людини: зароджуване еґо-усвідомлення ніби відокремлюється захисною стіною, яка відділятиме його від решти психіки. Дефензива (англ. Defensiveness) — це визначальна характеристична риса еґо. Тож Гільгамеш передбачає ізоляцію людини від природного середовища — як зовнішнього, так і внутрішнього»[68]. З іншого боку, ця ізольованість дає можливість сформуватися новим, досі не знаним формам розвитку людини, а в контексті — і всього міського середовища. «Експансія людського потенціалу, нарощування еґо людини... та диференціація на різних рівнях структури міста стали всі разом аспектами одної-єдиної трансформації: підйому цивілізації»[69].


Сікеру пий — так світові судилось | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Природна природність...







Loading...