home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Кедри вирубаємо

Утім, існує дещо інше, чим часто замінюють дружбу, що, навпаки, потрібно, чи навіть необхідно й суспільству, й економіці. Навіть найпримітивніші культури усвідомлювали цінність співробітництва для робочого процесу — тепер ми називаємо це колегіальністю, партнерством, чи хоча б терміном, який уже встиг стати профанацією, — співдружність. Такі дрібні зв'язки дуже потрібні й суспільству, і фірмі — роботу можна виконати набагато швидше й ефективніше, якщо люди можуть порозумітися й поза робочими питаннями та йдуть один одному назустріч. Чеська мова на позначення цього явища запозичила слово з англійської ! team. Командна робота ! запорука кращої продуктивності, тому керівництво наймає для тімбілдингу спеціалізовані фірми[38].

Однак справжня дружба, яка в «Епосі» стає однією з центральних тем, насправді зроблена зі зовсім іншого тіста, ніж партнерство. Дружба, як влучно описує К.С. Льюїс, | абсолютно неекономічний, небіологічний, цілком зайвий з погляду розвитку цивілізації й непотрібний зв’язок (наприклад, на відміну від еротичних почуттів чи любові матері, які нам потрібні зі суто репродуктивного погляду)[39]. Проте саме в дружбі часто виникають — до того ж повністю самовільно, ніби побічний продукт, щось на додачу | думки й вчинки, які разом здатні змінити обличчя суспільства[40]. Дружба здатна йти проти наїждженої системи там, де просто самому індивіду забракне сміливості.

Гільгамеш спочатку вважає саме дружбу (а не колегіальність) непотрібною і непродуктивною, аж доки сам через Енкіду не випробує її і не переконається, що дружба дає неочікувані результати. Відразу ж маємо чудовий приклад сили дружби, що здатна змінити (побороти) систему. Енкіду, якого спустили на землю боги як покарання Гільгамешові, зрештою, стає його нерозлучним другом, і разом вони вирушають на боротьбу з богами. Сам Гільгамеш ніколи б не наважився на щось подібне — й Енкіду також. У міфічній драмі часто знаходимо мотиви міцної дружби — друзі «бояться і підбадьорюють один одного перед боєм, шукають утіхи в своїх мріях і ціпеніють перед невідворотністю смерті»[41].

Гільгамеш, зв’язаний путами дружби й взаємної рішучості, забуває про будівництво свого оборонного муру (і відповідно відступається від своєї початкової найвищої мети) і вирушає далеко за межі міста, за свої безпечні мури, у дикі ліси, щоб відновити порядок у світі — вбити Хумбабу, втілення зла.

Живе в тому лісі лютий Хумбаба, —

Давай його вб’ємо разом з тобою,

Усе, що є злого, — проженемо зі світу!

Кедру я нарубаю, — поросли ним гори...[42]

На вирубці кедрів зупинімося детальніше. У старій Месопотамії дерево вважалося цінною сировиною. Експедиції за деревом були дуже небезпечними й вирушали в них лише найсміливіші. Небезпечність таких експедицій в епосі символізує якраз наявність у лісі Хумбаби. «Хумбаба, якого зіслав на землю Енліл, щоб той оберігав кедровий ліс, був покликаний відлякувати випадкових приблуд, які приходили шукати цінну кедрову деревину»[43]. В епосі сміливість Гільгамеша підкреслюється і його намірами вирубати кедровий ліс (і таким чином, окрім усього іншого, отримати величезне багатство).

До того ж кедр вважали священним деревом, а кедровий ліс був святилищем бога Шамаша. І так, завдяки дружбі, Гільгамеш та Енкіду наважилися повстати супроти самих богів та перетворити священне дерево в звичайнісінький (будівельний) матеріал, з яким можна робити майже будь-що — наприклад, побудувати частину міста, перетворити на будівельний матеріал цивілізації. Тобто вони «поневолили» те, що раніше було частиною природи. Ідеться про гарний протоприклад зміщення кордонів між святим і профанаційним (світським), ба й про прообраз уявлення, що природа нам дана лиш для того, щоб місту й людству постачати товар, матеріал, виробничий матеріал[44]. «Вирубка кедрів зазвичай оцінюється як «культурний успіх», оскільки в Уруку не було деревини для будівництва, і це щастя для міста, що Гільгамеш таким чином роздобув цінну сировину для свого міста. І цей вчинок передвіщає наші «культурні успіхи», пов’язані з перетворенням живих організмів (і мова йде не лише про дерева) на сировину, матеріал, товар... Перетворення космічного дерева на будівельний матеріал — це приклад, який нам подав Гільгамеш і за яким ми гарячково слідували»[45].

Так ми стаємо свідками важливої історичної зміни: люди почуваються природніше в неприродному середовищі міста, ми стали створіннями неприродно неприродними й неприродно природними. Природа — це вже не оселя людей, як це було в юдеїв, які за своєю натурою були радше кочівниками (що згодом і підтвердиться). Для месопотамців домівкою стає місто. І почалося все якраз у Вавилонії: людина переїздить у місто, оселю людей, а зовнішня природа стає лише постачальником сировини. Природа — це більше не сад, у якому створено людину, за яким вона повинна доглядати й у якому повинна жити, натомість природа стає лише резервуаром природних ресурсів.

У тій частині епосу, де розповідається про подорож Гільгамеша й Енкіду до Хумбаби, ховається ще одна причина такого звеличення Гільгамеша — легенди приписують йому відкриття кількох криниць у пустелі, які полегшили торговцям переїзд через територію старої Месопотамії. «Після того, як було знайдено достатню кількість криниць та оазисів, відкрилася дорога через пустелю з центрального Євфрату в Лівію, що означало справжню революцію для затяжних подорожей верхньою Месопотамією. І якщо традиційно вважається, що Гільгамеш першим пройшов цей шлях, прямуючи до кедрового лісу, тож цілком логічно, що йому приписують і всі заслуги з відкриття різних технік виживання, які дозволили йому подорожувати пустелею»[46]. Так Гільгамеш став героєм не лише через свою силу, але й завдяки відкриттям і вчинкам, значення яких було здебільшого економічним — прибуток від будівельного матеріалу в випадку з вирубкою кедрового лісу, зупинка Енкіду, який руйнував економіку Уруку, чи відкриття нових шляхів через пустелю під час подорожей.


Непродуктивна любов | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Людина: між твариною і роботом







Loading...