home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Резюме

Ми досліджували розвиток економічного мислення від найперших писемних пам’яток, які людина залишила на планеті. У результаті лишилися сліди — сліди не на папері, а всередині нас, і вони впливають на нас аж до сьогодні. Ми всі несемо в собі закорінені історії, які ми проживаємо, плюс маємо сюжети, що лишилися нам від предків. Часто ми без свого відома успадковуємо чужі історії. У кожному з нас ховається шматочок дикого Енкіду, частинка жорстокого й героїчного Гільгамеша, ми носимо в собі великий вплив Платона, нам сняться разом з Декартом та іншими механічні сни. І через тисячоліття у наших головах звучать слова й вчинки Ісуса та пророків. Вони допомагають нам створювати наші історії й додають значення та смислу нашим власним вчинкам. І саме ці, часто незнайомі, частини наших життєвих історій (та історій усієї нашої цивілізації) найкраще проявляють себе в періоди кризи.

Ми спробували пройтися всією історією бажання (тобто від першого закладеного в фундамент каменя) від самого початку, від Створення світу в Старому Завіті. «Первородний гріх» також можна трактувати як прояв надмірного споживання. Давні греки відводили економічним темам дуже багато місця у своєму філософському вченні. Так само й християни. Основні думки окремих Євангелій базуються на економічних та соціальних принципах. Також Фома Аквінський та інші помітно долучилися до формування принципів, які пізніше ми приписали Адамові Сміту. Останній зумів їх у слушний момент сформулювати й висловити. Також ми спробували розібратися в спадщині, яку нам залишив картезіанський науковий підхід, та вказати на підхід до економіки добра та зла в працях Бернарда де Мандевілля та Адама Сміта.

У другій частині книги ми спробували показати, що нас із давніх-давен мучить непросте питання споживання, що людина від природи поводиться неприродньо і що швидше за все ми завжди хотітимемо більше, не дивлячись на те, скільки всього в нас є. Це ненаситне бажання (чи потяг) живе в нас ще з часів Пандори та Єви і передбачає невпинну виснажливу роботу. Навіть найдавніші цивілізації того часу знали те, що ми (знову) відкриваємо — з великими стражданнями — зараз. Ми вказали й на те, що замість стоїчного вчення (зменшення попиту на статки) ми вибрали вчення гедоністичне (збільшення пропозиції товарів). Тож наше завдання — знайти свою власну межу, контроль над собою. Недаремно ж десь у Старому Завіті пишуть, що той, «хто панує над собою самим, ліпший від завойовника міста»[1033]. Чи, як стверджує Мільтон, «той, хто опанував самого себе, керує своїми пристрастями, бажаннями та страхом, завжди сильніший за короля»[1034].


Living on the Edge — життя на межі

Здається, що сучасна економіка (а часто також економічні стратегії, що сформувалися на її основі) мала би відійти від деяких нових думок, а з іншого боку — повернутися до багатьох старіших. Облишити нарешті постійну незадоволеність, яка хоч і живить наше зростання, проте водночас робить задоволеність неможливою. Мабуть, нам варто було б знову відкрити для себе відчуття задоволеності, відпочинку й вдячності за те, що в нас є. А маємо ми всього справді багато; з матеріального та економічного погляду — найбільше в історії західної грецько-єврейсько-християнської цивілізації... чи будь-якої іншої цивілізації, яка колись жила на цій планеті.

Економічна політика, котра має таку мету, обов’язково починає потребувати маніакально-депресивних тенденцій в економіці, стає проциклічною. Свої проблеми ми вирішуємо боргом (тобто переміщенням у майбутнє), а вирішення всіх негараздів вбачаємо у своїй безкінечній надії на невпинне зростання. Так кризи стають набагато гіршими, ніж могли би бути, якби ми не носили весь час на своїх плечах тягар боргу.

Хто постійно живе на межі, не повинен дивуватися, коли раптом впаде за цю межу. Хто їздить на ковзанах при самій огорожі, не повинен скаржитися, коли об цю огорожу поріжеться. Хто літає надто високо й надто близько до сонця, мов міфічний Ікар, не повинен дивуватися, коли раптом обпалить собі крила, а його падіння буде тим глибшим, що вище він до цього летів. Ми дуже довго їздили на ковзанах при самому краї, який був надто гострим. Ми загубили чуттєвість і здоровий глузд, коли ставали на міліметр ближче до краю, на помах крил вище, а нічого не відбувалося. Просто їздити на ковзанах та літати в міру нам було мало, тепер настав час повернутися до безпечніших та привітніших висот.

В одній пісні співається про те, що правила й закони творять поети. Поети (у широкому значенні слова) додають правилам смислу, душу, юристи дають їм форму й букву закону. Так само можемо сказати, що хорошим економістом може стати хороший математик чи чудовий філософ. Здається мені, що ми надто велику роль відводимо юристам та математикам, недооцінюючи поетів та філософів. Ми проміняли надто багато мудрості за точність, надто багато людяності за математизованість. Це нагадує до деталей пробудовану вежу зі слонової кості, яка, однак, стоїть на нестійкій основі з піску. Недаремно в одній притчі говориться про те, що розумний будівельник більше піклується про фундамент, ніж про барокове оформлення куполів веж своєї будівлі. Коли почнеться дощ, храм не розсиплеться, мов будиночок з цукру.

Якщо вже ми заговорили про вежі, чи божевілля наукових мов і нездатність різних спеціальностей порозумітися між собою — це не наслідок того, що вони піднялися до запаморочливих висот, де буває порожньо, й залишили низини, де хай і не такий хороший вид удалечінь, але там живуть люди? Чи перемішування наукових мов не подібне до того, що колись сталося під час будівництва вавилонської вежі? І чи не краще — як часто говорять — мати приблизну правду, ніж точно помилятися?

Якби ми відступилися від своєї зарозумілості й говорили чітко й зрозуміло, були простішими, мабуть, і більше б розуміли одне одного. Трохи краще б усвідомили, як сильно окремі галузі потребують одна одної, щоб будівля була міцною.

Якщо я вже написав про те, від чого нам варто відмовитися, то тепер настав час відповісти на питання, до чого ж нам варто повертатися. І відповідь бачиться така: спуститися зі слонової вавилонської вежі швидше, ніж відбудеться перемішування мов (ніхто нікого й нічого не розуміє).

Надто далеко ми відійшли від принципів моралі, на яких би мала ґрунтуватися економіка. З ланцюга зірвалася й економічна політика, борговий психоз у формі велетенського боргу — результат цього. Перш ніж ми вирушимо шукати нові горизонти, саме час для економічного ретро. Зрештою, коли математик знаходить помилку в розрахунках, він не продовжує їх. Цим самим він помилку ані не приховає, ані не вирішить. Йому потрібно повернутися в точку, де він зробив помилку, виправити її і лише потім рахувати далі. Здається, що наша єдина надія — зробити висновки з цієї кризи. Адже в часи благополуччя немає належного часу для досліджень та рефлексій, а тим більше для якоїсь зміни шляху в дусі початкового значення слова покаяння. Це саме в кризі з’являється правда. Часто у своїй некрасивій голизні (король — голий!), однак і зі всією категоричністю.

Адже ця боргова криза — це не криза споживацька чи економічна. Вона набагато глибша. Нашому часу бракує відчуття міри. Я не закликаю повертатися до природи чи до природного стану речей, не пропоную заперечувати чи відмовлятися від матеріального. Матеріальні речі відіграють свою роль, і це одна з багатьох криниць щастя (проте не єдина, як нам останнім часом здається). Я закликаю до того, щоб ми усвідомили свою насиченість; закликаю вас усвідомити, що ми маємо бути вдячні за те, що маємо. І маємо ми всього справді багато.

Ми настільки багаті та сильні, що в нас немає зовнішніх обмежень. Ми перебороли їх майже всі й довго могли робити все, що нам заманеться. А те, що маючи цю свободу, ми не зробили особливо нічого хорошого, — це доволі сумне відкриття.

Життя — деінде, у нас

Інколи мені здається, що всю історію людства можна підсумувати так: нам необхідно постійно посуватися вперед, щоб ми могли у більш винахідливий спосіб насолоджуватися звичайними радощами життя.

Наші батьки гралися дерев’яними іграшками, як і до цього часу всі покоління до нас. І вони їх так само тішили, як наших дітей тішать іграшки електронні. Однак сучасні діти не гратимуться дерев’яними. Та й нам, дорослим, потрібні дедалі кращі іграшки, книги й теорії, щоб ми могли насолодитися простими життєвими радощами. Наші абстрактні й технічні знання стали прогресивнішими, проте наше розуміння реального життя навколо нас і в нас, здається, лишається незмінним.

Усі ми проживаємо якісь історії, чи то вже це історії для дітей, чи для дорослих. І це ще одна причина, чому ми любимо розповідати. Науковці обмінюються між собою власними теоріями, і, як підкреслює Рой Вайнтрауб, «кожна теорія — це автобіографія»[1035]. Так само як діти, і ми знаємо, що всі історії включно з нашими — це не справжні уособлення світу навколо нас, але все одно вони дуже близькі до нього, їх поєднують зв’язки, яких ми часто просто не вміємо бачити.

Ця книга намагається продемонструвати, що історія економіки набагато ширша й ще більш захоплива, ніж нам намагається нав’язати математичний погляд на світ. У певному розумінні цю книгу можна сприймати як невисловлену спробу винести на перший план саме душу економіки як науки й економіки як способу господарювання, їхні animal spirits. І як за кожною душею, і за цією потрібно теж доглядати, цікавитися нею, розвивати її. В економіки є душа, яку нам треба намагатися не втратити, якою б ми мали цікавитися ще до того, як почнемо самі судити про світ навколо себе.

Ця книга намагається бути антитезою до панівної, нібито позитивістської, механічно-редукційної економіки, яка хоче звільнитися від будь-яких цінностей та моралі. В економіці існує набагато більше нормативних елементів, ніж ми можемо осягнути й працювати з ними.

Далі ця книга намагається запропонувати альтернативу до економіки, що ґрунтується на спрощених аналітичних і математичних моделях. До певної міри вона намагається запропонувати глибший зв’язок та більше точок дотику для кращої комунікації з іншими науковими дисциплінами — з філософією, теологією, антропологією, історією, культурою, психологією, соціологією та іншими. Власне, я намагався показати, що за всіма моделями стоїть набагато більше, ніж просто математика чи аналітика, що математика — це лише видима вершина економічного айсберга, і що набагато більша частина, що лишилася прихованою, насправді набагато ніжніша, містичніша й не піддається опису настільки просто детерміністично побудованими моделями. Я в жодному разі не виступаю проти самої математики, я лиш хочу звернути увагу на те, що вона не відіграє аж таку важливу роль, як ми їй часто приписуємо. Економіці не потрібно більше математики, а навпаки — більше всього іншого. Часто кажуть, що етика й soft skills[1036] — це вишенька на тортику математичного аналізу. У цій книзі я намагався показати, що все якраз навпаки: математичний аналіз — це лише вишенька на тортику набагато ширшого й глибшого економічного розвитку. Не варто ігнорувати того, що нам говорять цифри (і цифри теж говорять!), але при цьому не варто ігнорувати й того, що не підвладно цифрам. І здебільшого там, де потрібно приймати рішення, саме цей вибір, здається, є найважливішим.

Хто читав уважно, той помітив, що це не книга відповідей — вона тільки намагається запропонувати, де деякі з цих відповідей можна знайти. Це радше деконструкція економіки через історичну реконструкцію. Тобто в певному розумінні ця книга намагається ступити уявний крок уперед до альтернативних економічних шкіл, і навпаки, уявний крок назад від традиційного сприйняття економіки та економічної антропології. Економістам варто було б переглянути методи викладання економіки. Попри те, що ми як економісти дуже послідовно віримо у вільний вибір людини, водночас не дозволяємо студентам вибрати свою школу економічної думки. Показуємо їм тільки мейнстрім. І лише після того, як протягом кількох років вони ретельно з ним ознайомляться, даємо їм змогу дізнатися про альтернативні «єретичні» підходи — а також про безпосередньо історію своєї галузі. Часто навіть сама історія економіки подається як огляд «спроб і помилок» (дурної і примітивної) історії, аж доки ми не відкрили «правду», якої так прагнуло наше минуле, яке вже не можна змінити. Ця книга намагається іти зовсім протилежним шляхом. Намагається скептичніше ставитися до сучасних знань і трохи серйозніше — до думок наших предків. Можемо тепер тільки сподіватися, що наші діти будуть з нами не менш люб’язні. Адже герої, дракони й чудовиська живуть не лише в минулому, у героїчних епосах, фільмах чи віддалених джунглях. Вони живуть у нас самих.


Криза капіталізму ЗРОСТАННЯ й проблема третього пива | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Література







Loading...