home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Поза методологією — до містери інспірації

Однак якщо ми хочемо створити нову парадигму, необхідно, як це зробив Ейнштейн, позбутися конструкту старого. Втім, до нового методичного підходу потрібно набагато більше, ніж просто правильне застосування методології. Спершу треба докорінно позбутися попередньої методології та наважитися думати над чимось абсолютно новим. Дорога до нового сприйняття світу веде тільки через прощання з наявним. Необхідно використовувати сходинки Вітґенштейна, вилізти по них, а потім знову закинути[996]. Не існує іншого методу винаходження чогось нового. Метод (а з ним і весь науковий дискурс) представляє лиш вторинний процес пізнавання.

Перші переломні відкриття в пізнанні з’являються на світ лише завдяки тому, що вони відкидають, ламають та порушують старі методи. І все це відбувається за допомогою інспірації. Вона приходить у царині муз, снів, мистецтва чи видінь (що сталося, наприклад, з фараоном чи Декартом у їхніх снах). Іншими словами — у сфері емоційній, а не раціональній. Недарма ж кажуть, що ідея вдарила в голову (як може вдарити нападник). Коли до нас приходить ідея, вдаряє нас, нам «роз’яснюється». «Ми не говоримо, що створили думку, але що прийшла ідея», — пише Геффернанова[997], і продовжує дотепним спостереженням, описуючи досвід багатьох науковців, до яких інспірація приходить у формі трьох В: Bus, Bath і Bed (тобто автобус, ванна і ліжко)[998]. І тільки у вторинному процесі настане перевірка розумом цієї ідеї. І якщо ми не здатні помістити нову думку в контекст інших думок (читай з іншою системою пізнаваного), то її відкидає або сам автор ідеї, або ж її критики. Відкрити явище означає узгодити те, що нам явилося, з іншими явищами, пізнаними раніше[999]. «Речення мусить подавати новий зміст за допомогою старих висловів», — говорячи словами Вітґенштейна[1000].

І на процес відкриття можна дивитися з перспективи «застигання» емоцій у сфері розуму. Перші віяння нової теорії — це сила, що змушує рухатися вперед не лише економічну теорію, і тільки після нового відкриття відбувається затвердіння теорії в методі (часто це роблять вже послідовники цього мислителя). Тож можна сказати, що нові думки приходять до нас постійно — але ми їх відкидаємо, бо не вважаємо їх розумними. Насіння (інспірація) падає на неродючий (контекстуальний) ґрунт. Іншими словами, цілком імовірно, що думка про те, що час — відносний, спадала на думку багато кому з нас у різних ситуаціях, однак лише Ейнштейн зміг цю «дурість» (іншим, думки яких циркулювали в рамках ньютонівської традиції, тобто майже всім, це точно здавалося дурістю) перетворити в конструктив, який виявився здатним продовжити попередню традицію.

Якщо скористатися прийомом порівняння зі всіма його обмеженнями, можна було б порівняти емоційну інспірацію з двигуном машини, а розум — з усіма іншими її частинами: гальмами (які приборкують енергію двигуна), кузовом (який тримає все вкупі) чи ходовою частиною (яка дає можливість самостійно рухатися в заданому напрямку, тому що двигун сам по собі рухатися вперед не може). Емоційна інспірація та розум — два полюси м’якого й затверділого (нового й включеного) враження, вони живуть у симбіозі, так само як і будь-яка машина «на ходу» не може існувати без налагодженої спільної роботи всіх її частин. Сам двигун нікуди нас не відвезе, так само й кузов без двигуна. Щоб нам захотілося розігнатися на машині, ми маємо бути впевненими, що можемо управляти й гальмами. Одна рука в долоні не плеще. Розум необхідно доповнювати (підживлювати) інспірацією, а інспірацію має коригувати (тримати землі, гальмувати) розум. Як говорить Еванс: «Знання розвивається у процесі знаходження нових концептів. Тільки як можна дізнатися, який із концептів ! важливий? ... Слава науки залежить саме від геніальності фантазії»[1001]. І як пише Вітґенштайн у передмові до свого «Трактату»: «Цю книжку, мабуть, зрозуміє тільки той, хто вже сам колись передумав висловлені в ній чи принаймні подібні до них думки»[1002].

Залізну логіку потрібно доповнювати м’якою містерією інспірації (про яку говорить Рассел)[1003]. Проте зворотно для закріплення інспірації та включення її в комунікацію нам потрібен метод. Нам необхідно, так би мовити, осідлати інспірацію методом, проте ми не можемо викликати її методом. У подальшому дослідженні ми можемо (але не повинні) зв'язати початкову інспірацію академічною методологією, але цей процес уже вторинний | це частина науки, але не вся наука. Нова система, нова інспірація, завжди створює собі правила «з нуля» і завжди, без винятків, сама. Не існує жодної апріорі методологіїнаукового дослідження. А якщо така й виникне, вона буде структивною. Немає наукового підходу до науки.


Собор із риштувань | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Пророки сучасного віку







Loading...