home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Боязнь роботів, символів чистої раціональності

З іншого боку, велика кількість сучасних історій і міфів, зафіксованих уже здебільшого в фільмах, демонструють нам, що найбільшу загрозу для людства становлять передусім роботи — тобто щось механічне, що ми колись самі створили. Нас лякає те, що машини виходять з-під нашого контролю, так нібито б ми прикликали якогось механічного демона з наукової лампи Аладдіна. Джин задумувався як людський слуга, але згодом вийшов з-під контролю людини. За таким сценарієм не тваринність становить загрозу людяності, а навпаки — нелюдські, ніби воскреслі мертві машини (згадаймо хоча б фільми «Матриця», «Трансформери», чи й старішу класику, наприклад, науково-фантастичну п’єсу К. Чапека «Р.У.Р.» з 1920 р.). Кібер-панк відмовляється від колись оптимістичного погляду на (споживацький чи науково-технічний) прогрес і робить з нього найбільше нічне жахіття. Машини стають по-тваринному некерованими, але з протилежного боку, ніби в них вселилася чиста раціональність, що не знає ані співчуття, ані помилування (дуже добре це подав Стенлі Кубрик у своєму фільмі «2001: Всесвітня одіссея»). Ба більше, машини мають тенденцію змінювати цей світ на свій образ[933], тобто вони намагаються знищити людську тваринність на користь роботів. Цей кіберпанковий постіндустріальний армаґеддонний жанр, який популярний останнім часом, можна б було описати словами high-tech (високі технології) і low-life (життя на дні)[934].

За першим сценарієм нас знищують тварини, наші попередники, за іншим — роботи, наші наступники, яких ми самі створили. Однак у обох випадках ми боїмося одного й того ж: байдужості, з якою нас розривають на шматки. В обох випадках людяність означає не більше, ніж серветка від з’їденого хот-дога. І там, і тут її роздирають на шматки й знищують так само просто.

Як це пов’язано з економікою? По-перше, не треба бути психологом, щоб побачити, що в обох екстремальних ситуаціях люди бояться власних психологічних рис. Усі ці фільми (жахів) — це лише відображення наших найглибших (найжахливіших?) я. Насправді нас лякає не те, що ми бачимо на екрані, а те, про що свідчать самі фільми. Отже, ми боїмося двох крайніх точок у собі: чистої тваринності й чистої раціональності. Однак ми, люди, повинні лишатися суворо між цими двома полярними точками, між холодною раціональністю і звіриними неконтрольованими емоціями. По-друге, тваринам з фільмів жахів і мертвим механічним механізмам (чи мертвому духу) бракує того, що економіст Адам Сміт вважає основною моральною рисою людини, тобто співчуття. Якщо ми його втратимо, то перетворимося або на тварин, або на машин. І щодо першого, і до другого ми відчуваємо онтологічний страх. По-третє, ми підсвідомо боїмося науково-технічного прогресу. Ми боїмося, чи раптом не створили чогось, що вийшло з-під нашого контролю, що «живе» власним життям, управляє нами та змінює наш світ, який ми знали й любили.

Та все ж ми принесли з собою щось тваринне й спонтанне з лісів, від тих часів, коли ми жили природно. І хоч ми живимо цивілізовано в місті, носимо краватки й читаємо статистики, проте кожен з нас має у собі свої animal spirits. Ними ми живемо, проте боїмося їхньої стихійності. На іншому полюсі перебуває раціонально механічний робот. Нам потрібна техніка (ми від неї екзистенційно залежні), проте все одно боїмося її. Ці два екстремальні полюси стали нашими нічними страхіттями. «Завдання полягає в інтеграції невідомого, тобто в синтезі “відомого” і “невідомого”»[935]. Або й ні, бо найбільша помилка психології криється в її безмежній вірі у досягнення психологічної рівноваги. Можливо, ми просто навіки підвішені між цими двома крайнощами, між силами, якими ніколи не зможемо управляти.


Тварина-нелюдина | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Мрія ніколи не спить, або ж Баяя у нас







Loading...