на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить



Тварина-нелюдина

Те, чого ми боїмося, від чого втікаємо, часто може найбільше розповісти про нас і наш час. Можливо, навіть більше, ніж би нам хотілося — тобто й про те, куди (ми думаємо, що) втікаємо. У попередніх розділах ми розглядали різні ірраціональні атрактори, у цій частині спрямуємо свою увагу на полюс цілком протилежний — на репеленти, тобто на наші страхи. Здається, що ми, люди, боїмося двох речей — надмірної тваринності (надто живої, спонтанної) та надмірної механізації (надто мертвої, холодної). Зрештою, й «аристотелівська філософія ... існує в постійних коливаннях між надмірним порядком та непорядком ... надлишком і недостачею, надлюдським і тваринним»[931].

Зверніть увагу, що більшість «страхітливих» персонажів — це комбінація тваринного та людського: у диявола є роги, як у козла, упир — це щось середнє між людиною і кажаном, вовкулака — це поєднання людини й вовка. Інші герої страхіть — це ті, у яких відбулося відділення душі від тіла. Тому, наприклад, за нами женуться немертві, які виглядають як любі нам (колишні) члени нашої родини (чи принаймні вони вселяються в їхні тіла), проте насправді — це лише тварини в людських оболонках (вегетативний принцип), у них немає душі.

Окрім (тваринного) тіла, з людьми їх, власне, не поєднує більше нічого. Інша історія — це боязнь душі, чи радше духів, у яких більше немає тіла. Тобто ми боїмося обох випадків відділення тіла й душі.

Однак цей страх для нас зовсім не новий. Ми просто боїмося того, що людина перетвориться на звіра. «Неєвропейські народи часто пояснюють походження мавп, насамперед гомінідів, через «падіння» і «здичавіння» людей, при цьому причиною їхньої втечі в ліси й забуття (подеколи лиш навмисне публічне невикористання) мови може бути будь-яка провина чи бажання, аби лиш їм не треба було працювати»[932]. Такі уявлення панували в усьому світі, перш ніж Чарльз Дарвін поставив цю ідею з ніг на голову, після чого тварин почали сприймати як попередників людини. У випадку вже згадуваного вовкулаки йдеться, наприклад, про страх того, що людське тіло опанує природа й змусить робити те, чого б людина за інших обставин ніколи не зробила. Більшість часу вовкулаки борються зі своєю переміною, але потім (коли місяць уповні) у них вселяється щось інше, тваринне, і повністю їх опановує.


Люди й тварини | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Боязнь роботів, символів чистої раціональності