home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Тварина-нелюдина

Те, чого ми боїмося, від чого втікаємо, часто може найбільше розповісти про нас і наш час. Можливо, навіть більше, ніж би нам хотілося — тобто й про те, куди (ми думаємо, що) втікаємо. У попередніх розділах ми розглядали різні ірраціональні атрактори, у цій частині спрямуємо свою увагу на полюс цілком протилежний — на репеленти, тобто на наші страхи. Здається, що ми, люди, боїмося двох речей — надмірної тваринності (надто живої, спонтанної) та надмірної механізації (надто мертвої, холодної). Зрештою, й «аристотелівська філософія ... існує в постійних коливаннях між надмірним порядком та непорядком ... надлишком і недостачею, надлюдським і тваринним»[931].

Зверніть увагу, що більшість «страхітливих» персонажів — це комбінація тваринного та людського: у диявола є роги, як у козла, упир — це щось середнє між людиною і кажаном, вовкулака — це поєднання людини й вовка. Інші герої страхіть — це ті, у яких відбулося відділення душі від тіла. Тому, наприклад, за нами женуться немертві, які виглядають як любі нам (колишні) члени нашої родини (чи принаймні вони вселяються в їхні тіла), проте насправді — це лише тварини в людських оболонках (вегетативний принцип), у них немає душі.

Окрім (тваринного) тіла, з людьми їх, власне, не поєднує більше нічого. Інша історія — це боязнь душі, чи радше духів, у яких більше немає тіла. Тобто ми боїмося обох випадків відділення тіла й душі.

Однак цей страх для нас зовсім не новий. Ми просто боїмося того, що людина перетвориться на звіра. «Неєвропейські народи часто пояснюють походження мавп, насамперед гомінідів, через «падіння» і «здичавіння» людей, при цьому причиною їхньої втечі в ліси й забуття (подеколи лиш навмисне публічне невикористання) мови може бути будь-яка провина чи бажання, аби лиш їм не треба було працювати»[932]. Такі уявлення панували в усьому світі, перш ніж Чарльз Дарвін поставив цю ідею з ніг на голову, після чого тварин почали сприймати як попередників людини. У випадку вже згадуваного вовкулаки йдеться, наприклад, про страх того, що людське тіло опанує природа й змусить робити те, чого б людина за інших обставин ніколи не зробила. Більшість часу вовкулаки борються зі своєю переміною, але потім (коли місяць уповні) у них вселяється щось інше, тваринне, і повністю їх опановує.


Люди й тварини | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Боязнь роботів, символів чистої раціональності







Loading...