home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Люди й тварини

Історія взаємозв’язків раціонального й ірраціонального дуже багата. К.Ґ. Юнг пише: «На прикладі міфу про Гільгамеша бачимо, що атака невідомого (Енкіду) стає прямим джерелом сили героїчної боротьби й ... людина повинна запитувати, чи ворожість материнського архетипу (аніми) — це часом не хитрощі Mater Natura (Матінки Природи), якими вона намагається змусити своє улюблене дитя продемонструвати найвищу продуктивність»[923]. У подачі Юнга Енкіду репрезентує першу аніму Гільгамеша, тобто те, що прийшло з лісів і мало б переслідувати людину, але що ми зрештою взяли зі собою й приборкали в місті. Тож замість вічної боротьби все ж відбувається примирення двох принципів, дружба й велика історія життя[924].

Втім, те, що мав на увазі Юнг, говорячи про лукавство Матінки Природи, він нам пояснює лише через кілька сторінок далі. Уже ця історія дає нам зрозуміти, що ті «„блискучі вершини“ звичайним смертним просто недоступні»[925]. Вічні, нездійсненні цілі, які ми ставимо перед собою, наприклад, утилітарна bliss point, набувають форми уявного Олімпу чи бажання повернутися до саду Едем (уже забороненого місця, яке суворо оберігають ангели «з вогняними мечами»).

Але повернімося назад до концепту ірраціональних animal spirits. У грецькій міфології панувала велика невідповідність між ідеалом стабільності й незмінності vis-a-vis світу змінності, нестабільності, хиткості. Платон віддає шану дуже негативному розумінню змінних, ірраціональних частин нашого я:

«Ірраціональні частини душі» ... наша тілесна й розумова природженість, наші пристрасті, сексуальність — усе це є сильними об’єднавчими ланками зі світом ризику й змінності ... годувати їх означає піддатися небезпеці хаосу й божевілля[926].

Погляд Аристотеля здається нам дещо менш радикальним, у його розумінні обидві частини радше взаємодоповнюють одна іншу:

Одна [частина душі] не наділена розсудом (aXoyov ervai), а друга ним наділена (X^oyov 'eyov). Одна частина того, що не наділене розсудом, здається, всезагальна і рослинна (коАш КОСІ фшжш)... Отже, доброчесність цієї здатності здається якоюсь загальною, а не тільки людською; адже вважається, що ця частина душі і ця здатність діють головно під час сну ... Але існує, очевидно, і якесь інше єство душі (tic фиок; Tr|c фоугіс), яке, будучи позбавлене розсуду, все ж якось йому причетне (peTeyouaa лг| Лдуои). ... Адже правильно (opGoec) заохочувати до найкращого. Однак, у них [тобто у поміркованих і не-поміркованих людей] виявляє себе (фаАєтаї) і якась інша, що існує за природою всупереч розсуду (nap`a Tov X^oyov) частина душі, яка бореться з розсудом і опирається йому[927].

Ця ірраціональна (частково рослинна, вегетативна) animal spirits ланка (яку ми частково розділяємо зі всіма живими істотами) нами керує, хоча найімовірніше, ми ніколи не зрозуміємо як. Бо хіба можливо раціонально зрозуміти ірраціональну сторону душі. У будь-якому разі йдеться про щось сильне, що проголошується звідусіль навколо нас, підганяє нас уперед, певний первинний рушій. Для Аристотеля чимось подібним є душа, яка всіх нас приводить у рух[928].

Про те, наскільки сильними, хай і визначальними, бувають ці бажання/пристрасті, говорить і багато хто з мислителів, які прийшли сюди пізніше. Дуже влучно про це пише князь Роган (1579-1638): «Правителі наказують своєму народу, а інтереси наказують правителям»[929]. Через кілька століть після нього Девід Г’юм навіть розуму присуджує всього лиш позицію раба пристрастей. Важливість пристрастей захищає і Гельветій: «Людина стає дурною, коли перестає бути пристрастною»[930]. Як і чи взагалі можна якимось чином управляти цими мріями, емоціями чи бажаннями, — це інше питання, яке цікавить, наприклад, Гіршмана. Однак нам вистачить просто розуміння того, наскільки сильні й якою силою володіють чи можуть володіти наші бажання, наші animal spirits.


Природна неприродність | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Тварина-нелюдина







Loading...