home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Природна неприродність

З будь-якого погляду — чи то дарвіністів, чи креаціоністів, чи будь-кого іншого — людина не надто далеко відійшла від тварини. І все ж ми різні. У більшості мов назви тварин мають у собі також і негативну конотацію (свиня, щур, корова), проте часом використовуються і для вираження похвали (лев, тигр, лань). Інші образливі слова, здебільшого, пов’язані з прихованими частинами нашого тіла — зі статевими та репродуктивними органами. Виникає питання, чи можна тут шукати якісь паралелі? Можливо, цим ми наголошуємо на тому, що в нас ховається? Ховаємо не лише свою наготу, а й тварину в собі? Який зв’язок між нашим соромом і тваринністю? Ми ганимо й висміюємо те, що вважаємо для себе табу, те, чого соромимося, наприклад, своєї сексуальності? І що спільного це має, скажімо, з економікою?

Здається, людина — єдина істота, якій природно бути неприродною. І навпаки, нам не природно бути природними. До прикладу, наша нагота: хоч вона й є нашим дослівно природним станом, проте ми вважаємо її неприродною. Деякі автори вважають наготу недоторканним табу нашого суспільства[916]. «Невже ми не є самі собою, коли ми голі? У певному розумінні ні. ...У цьому розумінні ми більше є самі собою, коли одягнені», — пише К.С. Льюїс[917]. На його думку, люди «одягають наготу, мов обрядову сутану»[918], або ж поєднують її з уявленням «голого дикуна, що задоволено сидить у траві»[919]. Тобто нагота пов’язана з примітивною дикістю і ця тваринна примітивність асоціюється з ідеєю задоволеності.

Проте за сюжетом Книги Буття Адам і Єва спершу були голими — а тому на етапі досконалості Едемського саду вони жили в абсолютному блаженстві. Після того, як вони скушутували заборонений плід з Дерева пізнання, усвідомили власну наготу й уперше відчули почуття сорому, то відчули потребу прикрити власну природу, свої природні статеві органи[920]. Іншими словами (важливими з погляду економіста), листя, яким перші люди прикрили свої інтимні місця — це перша власність, яку людина здобула. Адам і Єва ніби набули відчуття того, що їм чогось бракує, ніби самі по собі, голі, вони не були повними. Вони прагнули більшого. Якби ми парафразували дилему Фромма «мати чи бути», то Адаму й Єві не вистачило просто бути, їм потрібно було також мати[921]. Маючи матеріальну власність, вони почувалися більш природно. Тобто перше використання статку слугувало для прикриття сорому. До падіння першим людям було добре й без нічого (тобто голими).

Після цього настала черга в принципі першої транзакції в книзі Буття — дар, коли Бог дав Адаму й Єві одяг із тварин. Саме тоді вперше сталася неприродна річ, яка існує і до сьогодні: ми носимо на собі шкіру тварини. Так ми почуваємося (набагато) краще. Це бажання чимось прикритися, бажання володіти (захист свого я через власність), не потрапити першим під удар, оберігатися (не бути на цьому світі самому, не бути голим) призвело до того, що ми втратили свободу й стали залежними від речей, тому що почали їх потребувати. Дуже влучно це передає цитата Жана-Жака Руссо: [Дикуну] потрібні лиш відпочинок і свобода; він хоче тільки жити й нічим особливо не перейматися, навіть душевний спокій стоїка не наближається до його глибокої байдужості щодо всього іншого. Усупереч цьому громадянин живе в постійній активності, потіє, діє, невпинно прагне знайти собі роботу ще складнішу; працює до повного виснаження, поспішає назустріч смерті, тільки б утриматися в живих, або ж відмовляється від життя, щоб отримати безсмертя... Саме в цьому насправді полягає справжня причина цих відмінностей: дикун живе заради себе; людина суспільна завжди заради світу, вона вміє жити лиш у ставленні інших до себе й може відчувати своє існування тільки з їхніх висновків[922].

Так само, як Енкіду — і він жив, мов тварина, усе в нього було. Шамхат посіяла в ньому відчуття неповноцінності. У місті він став громадянином, спробував пиво, яке не є натуральним продуктом (ми не знайдемо його в природі в вигляді пива). Загалом, як наголошує Славой Жижек, немає нічого неприродного, спонтанного в наших бажаннях. Тож питання не в тому, чим заповнити наші бажання, а як взагалі дізнатися, чого ми хочемо. Усі наші бажання — штучно сформовані, нам потрібно навчитися, як і чого ми хочемо, і хтось нам повинен це показати. Інструментами цього процесу стають історії, виховання, фільми, реклама, так само політична й економічна ідеологія (як ми вже бачили з історією прогресу). З цього погляду раціональність стає лиш інструментом у диктатурі наших мрій.


Спонтанні імпульси | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Люди й тварини







Loading...