home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Святий Павло й залишкові добро та зло

В історії економічної думки чимало місця відводиться темі незадуманого добра, на якому, власне, виросла класична економіка. Егоїстичний м’ясник Сміта прямує до власної цілі, мов homo oeconomicus, а суспільне добро формується як незапланований, побічний продукт[883]. У теорії де Мандевіля, але також і в загальнопоширеній (і спрощеній) інтерпретації Сміта, добро стало чимось на кшталт автоматично згенерованого позитивного чинника, що народжується з лона егоїзму, самозацікавлення. Невидима рука ринку володіє здатністю перетворювати (конвертувати) егоїзм у загальне добро. Як написано в підзаголовку до «Байки про бджіл» де Мандевіля, з допомогою невидимої руки ринку приватні вади повністю, неспеціально й спонтанно стануть суспільним благом. На схожу тему — хоч і зі зовсім протилежного кута зору — писав ще апостол Павло, розробляючи тему взаємозв’язків між запланованим і незапланованим добром і злом та їхніми наслідками:

«Бо що я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю. ... Бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню»[884].

Як бачимо, тут говориться про абсолютно протилежне, ніж у випадку бджіл де Мандевіля, і хоч Павло й задумує робити добро, однак його вчинки перетворюються на зло.

Цей приклад до певної міри розкриває також смисл історії про первісний гріх в Едемському саду. Адам і Єва уподібнюються до Бога[885], коли куштують плід із забороненого Дерева пізнання добра та зла. Завдяки цьому вони пізнають, у чому відмінність між добром і злом, проте не здатні точно категоризувати й розділити це пізнання, а тим більше згодом добро (до) вершити. Тобто людство дізнається про поняття добра та зла (і цим самим наближається до Бога). Ми усвідомлюємо, що між добром і злом існує різниця, проте вже більше не здатні точно ідентифікувати добро та зло (як і у вже згадуваній притчі про кукіль), ані діяти так, щоб максимально уникнути злих вчинків. Ми невпинно воюємо з тим, що ж конкретно є добро, а що зло. Ми не здатні сказати, де проходить ця тонка межа, і часто, аналогічно до святого Павла, робимо зло, хоча й бажаємо добра. Потім ми говоримо про ненавмисне зло, так само як у народній мудрості: «Благими намірами вимощена дорога в пекло».

Де Мандевіль так не вважає, йому вистачає того, що приватні вади якимось чином трансформуються (безкоштовно!) в загальне (ненавмисне) добро. Не важливо, наскільки егоїстичними були початкові наміри людини, у результаті все одно отримаємо загальне благо (що вже в сучасній економіці нерідко призводило до морального цинізму). Тобто: людина може робити що завгодно, з цього погляду це абсолютно неважливо, тому що й вади ідуть на користь економії, яка вигідна всім. Проблему вирішено.


Соціальний дарвінізм, природний добір і тавтологія | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Класичне ненавмисно







Loading...