17. Сон Леві, де він бачить Шабтая Цві з каштанами

Леві тепер погано спав по ночах, місто левів вже встигло внести в його душу сум’яття. Туга львовска, туга ґдола^[20], спадкова недуга шляхтичів, паскудна й невиліковна, коли нічого не хочеться, навіть вставати вранці з ліжка. Тут його сни стали каламутними, химерними, сповненими загадкової невимовності. На подвір’ї їхнього будинку в Ізмірі ріс великий кінський каштан, старе тінисте дерево, в гіллі якого так приємно ховатися від спеки. Восени, коли розкривались товсті булави, і з них випадали блискучі коричневі плоди з невеликою світлою плямкою, Шабтай вилазив на саму верхівку дерева. Він лущив каштани, кидаючи шкірки, через що вся земля була всіяна колючими оболонками. У сні Леві Шабтай Цві бавився з каштанами не просто так, у кожній його дії простежувався каббалістичний зміст.

— Ти думаєш, що світ жахливий, несправедливий, потворний? — спитав Шабтай.

І відразу ж відповів: ні, погані лише «кліпот», оболонки, шкаралупки, наїжачені колючками. Ти обережно, щоб не вколотися, береш їх до рук.

Ця їжакувата «кліпа» приховує Б-жественні іскри, прекрасні й вічні! Вони сховані, але…

Подивись на плід каштана, бачиш, брате, який він гладенький, коричневий, приємний на дотик?

Шабтай розкрив каштан, витягнув ядро, простягнув його в руці просто під ніс Леві.

Так і світ: очищений від мерзоти, гріхів та бруду, прекрасний.

Уві сні Леві хитав головою. Ні, ні, ти це придумав, Шабтаю.

Не може бути, щоб ти сам зумів витягнути й зібрати докупи всі іскри.

Їх міріади, напевно, більше, аніж звізд на небі й піщинок в пустелі.

— Дурненький! — посміхнувся Шабтай, — ти мій брат, я люблю тебе, але ти не розумієш мене… Зрештою, так і повинно бути. Зостанусь сам…

Безліч «кліпот» — шкаралупок — це людські гріхи. Чим більше «кліпот» я розіб’ю, тим ближче до Звільнення, Леві!

Шабтай знову простягнув йому руку, в якій лежав, світячись, великий плід каштана, ідеально круглий.

— Жодної колючки, Леві! — промовив брат. — Жодних лихоліть, війн, голоду, несправедливості! Це буде незабаром! Б-г милостивий, Він дав мені цю силу…

Леві прокинувся, стискаючи в правій руці колючий каштан. Дерево це росло не в Ізмірі, а в затишному львівському дворику. Каштан міг потрапити до нього через відчинене сильним поривом вітру вікно. Або Леві забув, що пізно увечері проходив повз особняк пані Сабіни, і там, біля візерунчастої огорожі, зірвав колючу булаву на згадку про неї…

Та все одно душа його була неспокійна.