home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



В останню мить

— Я не знаю, що це таке, — невесело відповів Файвер.

— Поки що небезпека нам не загрожує, але згодом… згодом…

Річард Адамс. Над річкою

Вони саме робили смолоскипи, коли Фарид почув, що хтось іде.

Смолоскипи мали бути ще більші й ще міцніші, ніж ті, що їх Вогнерукий використовував для своїх фокусів. Адже горіти вони мали довго. Фарид уже підстриг Чарівновустому чуба ножем, якого йому подарував Вогнерукий. Тепер чуб був короткий, як щетина, і завдяки цьому вигляд Чарівновустого пощастило трохи змінити. Фарид показав йому також глину, якою треба було вимазати обличчя, щоб здаватися смаглявим. Цього разу впізнати їх не повинні були нізащо.

І ось Фарид почув кроки. Кроки й голоси: один сварився, другий сміявсь і щось вигукував. Вони були ще надто далеко, і зрозуміти слова було важко.

Чарівновустий згріб смолоскипи в оберемок, а куниця, поки Фарид грубо запихав її до заплічника, гризнула його за палець.

— Куди, Фариде, куди?

— Я знаю куди!

Фарид закинув заплічника за спину й потяг Чарівновустого до обгорілих мурів. Там, де колись було вікно, хлопчина переліз через почорніле каміння, зіскочив у пересохлу траву по другий бік муру, нахилився й відсунув набік залізного листа, понівеченого вогнем і вкритого бородавником. Дрібненькі білі квіточки встеляли залізо, мов свіжий сніг. У довгі години, які Фарид просидів тут з Вогнеруким — мовчазним, завжди замкненим — хлопчина знічев’я, щоб розігнати тишу й нудьгу, заходився стрибати з муру в траву, з трави — на мур і випадково натрапив на цей лист. Він загримів так, що Фарид здогадався: під ним яма. Цей погрібець, мабуть, колись викопали на харчі, що скоро псуються, але принаймні один раз його вже використовували і як схованку.

Чарівновустий відсахнувся, наштовхнувшись у темряві на кістяк. Як для дорослої людини кістяк здавався надто малий, і в цій тісній підземній схованці лежав у дуже спокійній позі, згорнувшись калачиком, ніби влаштувався поспати. Мабуть, Фарид тому й не відчував страху, що кістяк мав такий спокійний вигляд. Якщо тут, під землею, і жив дух, то це була — в цьому Фарид не мав сумніву — лише бліда, сумна тінь, якої нічого боятися.

Коли Фарид знизу закрив листом отвір над головою, яма виявилася дуже тісною. Чарівновустий для такої схованки був надто високий. І все ж поруч із ним хлопчині було не так страшно, хоч серце в Чарівновустого калатала так само, як у самого Фарида. Вони сиділи, щільно притиснувшись один до одного, і хлопець відчував кожен удар серця в Чарівновустого.

Голоси наближалися, але зрозуміти їх було важко: сюди, під землю, вони долинали глухо, мов з іншого світу. Один раз чиясь нога навіть наступила на залізний лист, і Фарид щосили вп’явся пальцями в лікоть Чарівновустого. Розтис пальці він аж після того, як над головами в них знов запала тиша. Поки вони зважилися повірити їй, минуло багато часу, так багато, що Фарид навіть кілька разів повертав голову: йому здалося, ніби кістяк заворушився.

Коли Чарівновустий обережно відсунув листа й виглянув: довкола нікого не було. Лише невтомно стрекотали цикади, а з обгорілих мурів спурхнула сполохана пташка.

Непрохані гості забрали все: ковдри, Фаридів светр, до якого той забирався вночі, мов равлик до свого будиночка, і навіть закривавлені шматини, що ними Чарівновустий перев’язував хлопчині голову тієї ночі, коли їх мало не пристрелили.

— Дарма! — мовив Чарівновустий, стоячи з Фаридом біля погаслого багаття. — Сьогодні вночі ковдри нам не знадобляться. — І погладив хлопчину по чорній чуприні. — І що б я без тебе робив? Ти ж бо вмієш не лише непомітно підкрадатися, ловити кроликів, а й знаходити схованки!

А Фарид позирав на свої босі ноги й усміхався.


Елінор не щастить | Чорнильне серце | Тендітне створіння