Тартюф, Доріна.
Тартюф
(побачивши Доріну, голосно говорить до свого лакея, що лишився за лаштунками)
Лоране! Бережіть мою волосяницю
І покаянний бич… Моліться, хай десницю
Господь зведе на вас, а я вже мушу йти
До в’язнів — лепту їм убогу принести.
Доріна
(набік)
У лицемірстві він не знайде, певно, краю.
Тартюф
Чого вам?
Доріна
Хочу я…
Тартюф
(виймає з кишені хусточку)
О боже мій! Благаю,
Візьміть цю хусточку, та вже тоді й кажіть.
Доріна
Що? Як?
Тартюф
Візьміть її та груди обіпніть.
Ви так одягнені, що це вражає душу,
Думки ж нечисті я від себе гнати мушу.
Доріна
Еге, як бачу я, слабенька в вас душа.
Жіноче тіло вас так легко спокуша.
Який це в вас горить огонь несамовитий?
А от мене зовсім не легко спокусити.
Хоч голі б ви були від п’ят до голови,
Мене б нітрішечки не спокусили ви.
Тартюф
В розмовах трохи більш собі шукайте впину,
А як не хочете, то я вас тут покину.
Доріна
Ні, я сама піду і вам тут спокій дам;
Я тільки пару слів сказати маю вам,
Що пані от сюди з своєї прийде хати
У вас короткої розмови попрохати.
Тартюф
Ох, згоджуюсь.
Доріна
(набік)
Чи бач — увесь аж заяснів!
Так от що: здогад мій, як бачу, не змилив.
Тартюф
Чи хутко прийде?
Доріна
От неначе вже й надходить,
Так, це вона; піду ж, щоб вам не перешкодить.